Розділ «Три неприємні п’єси»

Ґрейс. Обов’язково. Чи ви мiркуєте, що я дозволю цiй жiнцi думати, що боюсь iз нею зустрiтись? (Чартерiс iз довгим стогоном падає на стiлець). Ну ж, не дурiйте, ви не наздоженете полковника, якщо будете ще гаяти час.

Чартерiс. І нащо я на свiт народився, о, я, дитина нещастя! (Розпачливо пiдводиться). Ну, гаразд, якщо вам конче треба йти, то ходiм. (Пропонує їй руку, вона бере її). До речi, що було пiсля того, як я облишив вас?

Ґрейс. Я їй так вичитала за її поведiнку, що вона повiк пам’ятатиме.

Чартерiс (ухвалюючи). Це ви добре зробили, любко моя. (Його рука сковзає їй навколо стану). Один-єдиний поцiлунок, щоб потiшити мене.

Ґрейс (знадливо пiдставляючи щоку). Дурненький хлопчику! (Вiн цiлує її). Ну, пiшли! (Виходять удвох).

Дія четверта

Вiтальня у Параморовому помешканнi на Сейвiл-Роу. Похмурнувато-солiдне вмеблювання, так би мовити, пасує до Параморового сурдута й вилогiв. Кiмнату видно з боку чiльних вiкон. У заднiй стiнi, близько до лiвого кута — дверi. Другi дверi — легкi, нечутнi, оббитi зеленою баєю, у стiнi праворуч, ведуть до Параморового приймального покою. Камiн мiститься лiворуч, ближче од нього канапа, подiбна до лави, стоїть пiд прямим кутом до стiни. Праворуч, ближче зелених дверей, стiна заставлена книжковою шафою. За дверима, у кутку — шафка з анатомiчними препаратами, над нею — фотографiчна копiя Рембрандтової «Школи анатомiї», у рамцях. Посерединi, трохи праворуч, чайний стiл.

Парамор сидить у фотелi з круглою спинкою i колiщатками на нiжках та наливає чай. Джулiя сидить проти нього, спиною до вогню. Вiн у дуже пiднесеному настрої, вона — в дуже пригнiченому.

Парамор (передаючи їй чашку, що саме наповнив чаєм). Прошу! Заварювати чай — це одна з небагатьох речей, на яких я, мабуть, досконало розумiюсь. Прошу вас, тiстечка.

Джулiя. Нi, дякую. Я не люблю солодощiв. (Ставить чашку не покуштувавши.)

Парамор. Чаєвi чогось бракує.

Джулiя. Нi, вiн чудовий.

Парамор. Боюсь, що я поганий спiврозмовник. Я, справдi, надто професiйна людина. Я стаю блискучий тiльки пiд час консультацiй. І майже бажаю, щоб вам трапилась серйозна хвороба, аби виявити перед вами всi мої знання й симпатiю. А так — я можу тiльки милуватись вами й почувати, яка приємна ваша присутнiсть.

Джулiя (гiрко). І пестити мене, i казати менi любi речi! Дивуюсь, як ви ще не запропонуєте менi молочка у мисочцi!

Парамор (здивовано). Чому?

Джулiя. Бо ви, здається, дивитесь на мене майже так, наче я — якась персидська кицька.

Парамор (з глибоким докором). Мiс Крей...

Джулiя (рiзко його уриваючи). О, не варт заперечувати. Я звикла до цього: здається, я можу викликати прихильнiсть лише такого ґатунку. (Іронiчно). Можете собi уявити, як це приємно!

Парамор. Люба мiс Крейвен, як можна казати такi цинiчнi речi! Ви, в яку люди на вулицi закохуються з одного погляду, коли ви проходите! Та в клубi я завжди по обличчях чоловiкiв можу сказати, чи були ви перед тим у кiмнатi.

Джулiя (з погордливою ґримасою). О, я ненавиджу цей вираз їхнiх облич. Чи знаєте ви, що, вiдколи я народилась, жодна людська iстота нiколи не дбала за мене?