Розділ «Три неприємні п’єси»

Джулiя. Ви не облишите мене тут, щоб мене ображала ця жiнка, пане Чартерiсе. (Бере його попiдручки, наче збираючись iти з ним).

Ґрейс. Коли в цьому клубi сваряться двi жiнки, то противно до правил зачинати сварку у присутностi чоловiкiв, особливо ж того чоловiка, заради якого вони сваряться. Гадаю, ви не маєте намiру порушувати це правило, мiс Крейвен? (Джулiя сердито облишає Чартерiсову руку. Ґрейс повертається до Чартерiса й додає). Ну, забирайтесь.

Чартерiс. Звичайно, звичайно. (Ганебно подається слiдом за Парамором).

Ґрейс (до Джулiї iз спокiйною владнiстю). Ну, що ж ви маєте менi сказати?

Джулiя (зненацька трагiчно кидаючись на колiна до нiг Ґрейс). Не забирайте його в мене. О, не будьте... не будьте така жорстока. Повернiть його менi. Ви не знаєте, що ви робите — яке було наше минуле, як я кохаю його. Ви не знаєте...

Ґрейс. Пiдведiться i не будьте дурнi. Ну, як хтось увiйде й побачить вас у смiшнiй позi!

Джулiя. Я ледве тямлю, що роблю. Я й не турбуюсь цим, — я надто нещасна. О, послухайте мене!

Ґрейс. Ви гадаєте, що я мужчина, на якого можна справити враження подiбною нiсенiтницею?

Джулiя (пiдводячись i похмуро дивлячись на неї). Так ви намiряєтеся забрати його у мене?

Ґрейс. А ви сподiваєтесь, що я допоможу вам тримати його на шнурку пiсля того, як ви отак повелися?

Джулiя (випробовуючи свої театральнi способи у зм’якшенiй формi — розсудливiй та iмпульсивно-добродушнiй замiсть трагiчної). Я знаю, що робила дуже кепсько, поводячись так, як учора. Пробачте менi. Я дуже шкодую. Я була божевiльна.

Ґрейс. Анi на крихту не божевiльнi. Ви до дрiбнички розрахували, як далеко ви можете зайти. Коли вiн тут i, стоячи мiж нами, бере участь у грi, тодi я — нiщо. А коли ми самi, ви вдаєтеся до свого звичайного способу добути, що вам заманеться: ви тодi репетуєте, як дитина, аж поки вам не дадуть бажане.

Джулiя (з неприхованою зненавистю). Це ви в нього довiдались таких речей.

Ґрейс. Я довiдалась про це од вас самих вчора ввечерi й сьогоднi. Як ненависно менi, що я жiнка, коли я по вас бачу, якi ми жалюгiднi дитячi створiння! Тi двоє мужчин були б вас убили або викинули геть iз клубу, якби ви отак поводились перед ними, бувши мужчиною! Але тому, що ви тiльки жiнка, вони вибачливi, спiвчутливi, ґалантнi... О, якби ви мали хоч крихту самоповаги, їхня поблажливiсть примусила б вас глибоко вжахнутись. Я розумiю тепер, чому Чартерiс не поважає жiнок.

Джулiя. Як ви смiєте говорити таке?

Ґрейс. Як смiю? Я люблю його. І я вiдмовилась одружитись iз ним.

Джулiя (неймовiрно, але з надiєю). Ви вiдмовились!

Ґрейс. Так, бо не хочу вiддаватись за людину, що од вас i вам подiбних навчилась, як поводитись iз жiнками. Яможу обiйтися i без його любови, але не можу без його пошани, а ви виннi в тому, що я не можу мати i те, i друге. Берiть же його любов i будьте з цього щасливi, як можете. Бiжiть до нього i просiть його, щоб вiн змилостивився й взяв вас назад.

Джулiя. О, як ви брешете! Вiн любив мене ще до того, як вас побачив, — до того, як почав мрiяти про вас, ви, нiкчемна iстото. Чи ви гадаєте, що я потребую падати на колiна перед людьми та благати ласки їхньої? Це, може, вам доводилось таке робити, бридке ви створiння, але не менi! Та десятки мужчин душу свою вiддали б за один мiй погляд. Менi досить пальцем поворухнути.

Ґрейс. Ну, то ворушiть i побачите, чи прийде вiн.