Розділ «ГНАТ РОМАШИН»

Я мимоволі посміхнувся: скільки лукавства й обіцянки таїв погляд дівчини. Зодягнена вона була в пухнасту напівпрозору кофточку і сталевого кольору брюки. Я знову замилувався красою Люції, красою зрілою, сильною, владною і тривожною.

— Стривайте, — сказав я, зиркнувши на годинник. — Координати?

— Біля арбатського ТФ, код тридцять три і три сімки.

Я вимкнув проектор, зібрав розсипані кристали інформповідомлень і поклав у сейф. Піднімаючи склянку з підлоги, несподівано угледів під кріслом маленький значок: у чорному колі золотий чортик. Емблема бригади “Аїд”.

Гмикнувши, я підкинув значок на долоні і сховав у кишеню. Цікаво, як прореагує на мою заяву Лапарра? Шеф, скажу я, на мене хтось нападав, але, побачивши, як потужно я п’ю молоко, перелякався і зник у невідомому напрямку, А щоб ввести мене в оману, підкинув значок “Аїд”… Іди відпочинь день-другий, скаже у відповідь затравлений моїм гумором Лапарра, і я піду, натхненний… Може, все-таки хтось просто пожартував?

Я згадав удар у шию і похитав головою. Такими речами не жартують. І все ж не віриться, що це всерйоз. Мета? Яка мета цього безглуздого нападу?

Я зайшов у хол Управління, повідомив координатору, що шукати мене без особливої потреби не слід, і ліфтом добрався до таймфагу. Там я з трудом знайшов вільну кабіну і набрав код тридцять три і три сімки.