Розділ «Дата Туташхіа роман»

— Тебе. А кого ж?

— Подорожній я.

Квалтава зніяковів і якось осів.

— Іди вже, що за людина! — пролунав роздратований голос Куру Кардава.

Перед Куру Кардава лежала купа грошей. У Кази Чхетіа знову нічого не лишилося.

— А дай мені, Бодго, з моєї пачки тисячу карбованців. Я програв,— кликнув Каза Чхетіа.

Вони втрутилися дуже доречно. Квалтава пора було забиратися, але не міг же він піти, підігнувши хвоста, залишивши останнє слово за Датою. Він знову поліз би до нього, і до чого це могло призвести — хто знає.

З внутрішньої кишені черкески Квалтава витяг папушу грошей, відлічив тисячу карбованців і, гордовито оглянувши всіх, вернувся до свого столу.

Духанникові Дуру полегшало на серці, він глибоко зітхнув.

Повз нас прошмигнула Кіку, несучи чисту білизну в кімнати для гостей. І як вона примудрялася ходити, не торкаючись землі!

— Ох-х-х,— видихнув Каза Чхетіа.— Не я буду, коли не роздягнеться за п’ятірку! — сказав він, коли Кіку зникла за занавіскою.

Кіку порозстеляла білизну й вернулася в духан.

Каза Чхетіа поманив її.

Туташхіа швидко одірвав очі від стола і враз одвів їх убік.

У каміні затріщало сухе поліно, спалахнуло полум’я і весело затанцював вогонь.

Каза Чхетіа присунув до Кіку золотий червінець і, метнувши погляд у напрямі прилавка — чи не помітив батько,— сказав дівчині:

— Ось золотий. Хочеш, він буде твій? Червінця твій батько за місяць не заробить. Роздягни геть усе, покажися на мить, і цей золотий буде твій.

— Ти що, здурів? — Куру Кардава шпурнув монету Казі.

Кіку глянула на червінця, що виблискував під полум’ям свічки, й покосилася на гостей.

— Яке твоє діло. Сиди й не лізь! — голосно сказав Чхетіа й вискочив з-за столу.