Розділ «Дата Туташхіа роман»

— Кинь, Мосе,— сказав Дата.— Ти ж добре знаєш, на дітей у тебе рука не зведеться.

То була правда, я сам це знав, але вони лізли й лізли, і як одчепитися від них,— бог їх знає!

На каторгах та й на волі, за довге життя в абрагах стільки всього випадало на мою планиду,— але з дітьми доля не зводила. Подивився я на один бік, на другий, помітив хлопчика, котрий цілився в мене гострою, як рожен, стрілою... У всіх у руках голяки, і за пазухи повно каміння понабирали. А що в них у головах, що за хвилину втнуть — спробуй зрозуміти! Таку кровожерну юрбу, може, хто й бачив, не знаю, а мені не доводилося!

Подивився я на Дату — лиця нема на ньому.

— Скажіть, рідненькі, що ви з нами думаєте робити? — спитав я.

— Кинь, Мосе-батоно, не до жартів, так ми нічого не доб’ємося. Щось придумати треба. Палити по дітворні я не буду — як хочеш, не можу цього гріха на душу взяти, а що вони нас на шашлик пустять, то це вже повір мені!

Дата Туташхіа, хоч би йому і царський трон обіцяли, брехати не став би. Та і я не великий був мастак до хитрощів і брехні. Але ж біда і коваля навчить чоботи шити. Що правда, то правда. Як притисне біда, мозок так закрутиться — потім сам не повіриш: невже це я придумав?!

— Ось ви кажете, ми Архипові вороги, а ми тільки що стояли втрьох біля колодязя: Архип, я і добродій Поріа...— почав я, і, уявіть собі, оті бісенята трошечки стишили ходу.

Гаразд, думаю, стишити стишили, але не зупинилися, треба щось іще підкинути. Що б його... що?.. Ну, або пан, або пропав.

— Хочете знати, що нам показали? Тунель! Ось-ось у колодязь вийде. Якщо не сьогодні, то вже завтра чекайте!

Заклякли всі, з місця не зрушиш, уп’ялися в мене очима, ніби я вістку про явлення Христа приніс.

— Хто це сказав? — спитала дівчинка так, наче їй язик у горло западав.

— Зебо! І добродій Поріа підтвердив. А знаєте, хто такий добродій Поріа? Добродій Поріа — перший у світі майстер з тунелів і всякої там чортівні. У Ліхській горі тунель знаєте? То добродій Поріа прорубав! Сетура просив мене негайно привезти добродія Поріа з Кутаїсі, і справа наближається до того, що Зебо ось-ось ударить у дзвін, і тоді...

Загаласували всі гуртом, аж земля здвигнулася, аж хитнулося небо. Хочете вірте, хочете ні, а з переляку я мало не впав: думав, вони знову на нас поперли, але ні, вони з радощів галасували, і в мене одлягло від серця.

— Стривайте, годі галасувати! — вискнула дівчинка.— Усім замовкнути!

Всі замовкли.

— Якщо ви не вороги Архипові, чому й ви не радієте? — спитала дівчинка.

— Ми не радіємо? Покажіть того, хто дужче від нас радий?

— Чому ж тоді не кричите з усіма разом?

— Кричали, як же не кричати? — сказав я, але в це вже ніхто не вірив.