Розділ «Дата Туташхіа роман»

— Давай ті три карбованці, і ми звільнимо місце,— сказав він Шаліко.

Шаліко витяг гроші, подав йому.

— Поклади! — мовив наш сусід і тицьнув пальцем у стіл.

Служник поклав гроші на стіл.

— Скільки з нас?

Шаліко порахував і сказав скільки.

Наш сусід розрахувався й каже Ташиколі:

— Ці гроші візьми собі. Вони твої, ці три карбованці... Бери і йди звідси швидше, а то вони віднімуть їх у тебе. Такий народ Ці люди.

Ташикола схопив гроші й дременув.

Фраери посунули до нашого місця, і не встиг наш сусід підвестися, як вони нависли над ним.

— Ти чого це, нечисть з каламутного болота, наші грошики що, за кульшу б тебе вкусили? — сказав старший фраєр.

— Вони були вже не ваші, а мої,— відповів він і окинув їх крижаним поглядом.— Я віддав їх кому мені захотілося!

І все — обернувся й до дверей. Він уже вийшов з духану, коли один з фраєрів круто виматюкався і — за ним, другий теж поривався, але старший фраєр натиснув йому рукою на плече й посадив на місце:

— Обійдемося без галасу. Дасть йому й повернеться.

Дзоба підморгнув мені, і ми повставали. Тільки-но вийшли, чуємо, фраєр гукає: «Почекай!» Наш сусід зупинився, обернувсь.

— Чого вам треба, добродію?

Фраєр лясь його по обличчю й каже:

— Оце й усе, більше нічого.

Той фраєр був хлопець здоровенний і дав добряче.

— Добре, коли більше нічого,— сказав Дзобин кривдник, повернувся й пішов собі.