Розділ «Дата Туташхіа роман»

— Хто тобі сказав?

— Сам сказав.

— Хто — сам?

— Вах, до якого мене впустили... А ще раз було, вийшов я звідти, а Канарейка каже: «Отепер нехай попише!» — «Що попише?» — питаю.— «Скарги!..» Я, брате, їх усіх знаю, грамотні дуже, писати вміють гарно, кляузний народ!— Дардак на мить замовк, а тоді сказав, усміхаючись: — Це ще й нічого, а один з них для мене в Державну думу прошеніє написав, їй-богу!

— Добре, але звідки Коц міг знати, хто на нього скаржився, а хто ні? — спитав Класіон Квімсадзе.

— Даруйте, пайове! — втрутився Рудольф Валентинович.— Усі скарги на адміністрацію в’язниці, що надходять до будь-якого присутствія Російської імперії, надсилають на розгляд начальникові тієї самої в’язниці. Хіба ви не знаєте?! Це ж відомо кожному.

— То ви що, отак і ходите, сповідаєтеся по черзі? — Полковник кивнув на Рудольфа Валентиновича.

— Більше він говорить! — відповів Дардак.

— Вас примусили? — спитав Кубасарідзе Рудольфа Валентиновича.

— Ні-ні, ніхто мене не змушував. Я щиро прошу вибачити, ваше превосходительство, і дуже жалкую, що прикра необхідність змусила нас, у певному розумінні, образити ваш слух... але...

У вікнах ураз набилося сила-силенна всякої офіцерні.

— Ти подивися, скільки їх набігло!..— вихопилося в Дардака, і, не стримавши здивування, він сказав Рудольфові Валентиновичу: — О, добре, добре, говори.

Рудольфові Валентиновичу хто знає вкотре вже доводилося отак сповідатися, і він знав усе це, як «Отче наш». Та й арештанти напам’ять знали текст, але мужолож виявив свої творчі здібності — він не тільки прикрасив свою промову новими мальовничими подробицями, не відомими попередній його аудиторії, а зовсім змінив тон і стиль своєї розповіді, знайшовши раптом у діяльності Коца ліризм, гру розуму й навіть деяку сентиментальність, від чого злочин начальника в’язниці постав нарешті в своїй диявольській суті.

Полковник був схожий на казан, що стоїть на великому вогні. Спочатку він шипів, потім з дна почали зринати малесенькі бульбашки, тоді закипів і раптом виплюснувся через вінця.

— Мовчати, негіднику!

— А в тебе, Стасику, гила! А ще, Стасику Кубасарідзе, тебе з полку за розтрату казенних грошей витурили. Ось і змиваєш, падлюко, пляму на жандармській ниві,— спокійно відказав Рудольф Валентинович і обернувся до полковника спиною.

Настала тиша.

Скориставшись нагодою, Дардак спитав полковника:

— А що таке гила?

Полковник зник. Вікно зачинилося.