Розділ «Дата Туташхіа роман»

— Ріоні, друже! — Класіон був сином кутаїського священика, а потрапити в Кутаїсі залізницею можна було, тільки пересівши в Ріоні.

Саме отой кутаїський священик — старий Бічіа Квімсадзе — і прислав зараз синові цю передачу. Вона була дуже велика — лише варених курей Класіон налічив дюжину.

— Класіоне, дорогий, у тій дюжині курок одна напевно та, що її мій батько пожертвував твоєму татусеві на церкву,— пожартував якийсь кутаїсець.

— З тих пір як ти сів, у твоєї сім’ї навіть курки немає, хлопче,— відрізав Класіон.— На тобі одну, відішли додому, нехай чекає, поки повернешся, і в домі знов своя курка буде. Візьми ще хачапурі, і шоті[41] ось бери.

Класіон Квімсадзе залишив нам якраз стільки, щоб не зіпсувалося, а решту почав посилати в усі кутки камери. Андро Чанейшвілі накривав на стіл.

— Олексію, забирай Дату і йдіть сюди. Чи вам їсти не хочеться? — покликав Шалва Тухарелі.

— Розстели бурку й лягай,— сказав Дата Туташхіа Поктії, коли ми зібралися йти.

Ми прийшли й посідали на нарах, де було розкладено хліб-сіль. Класіон метушливо роздавав передачу й до кожного посилання додавав словесний текст:

— На, однеси це злодіям, бодай вони пропали. Ох і вгрів мене хтось, поки їх розбороняли, прямо в куприк увігнав, мало не збожеволів од болю... Однеси й скажи, нехай не думають, що це їм пайка від Класіона Квімсадзе... Нічого їм від мене не належить. Це так, для голодних... Пайки від мене вони не діждуться. Дай бог здоров’я моєму батькові. «Господи помилуй, господи помилуй, господи помилу-у-уй!» Однеси й мої слова тихенько тій вошві перекажи! Не забудь...

— Дуже доладно в тебе виходить, Класіоне! Чудовий священик з тебе був би,— сказав Шалва Тухарелі.

— Ті, з кого цар собі священиків пече, саме вони й зметуть з лиця землі його царство, ось побачите!..— мовив Класіон.

— Отакі хачапурі пече моя сестра, бідолашна Еле,— сказав Дата,— скільки сиджу, а вона жодного разу не прийшла. Мабуть, щось з нею сталося.

— Цього тижня тобі було дві передачки. Хто в тебе в Тифлісі? — спитав Шалва Тухарелі.

— Моя невістка, жінка двоюрідного брата — Мушні Зарандіа.

— Нічого, Дато. Бог милостивий,— мовив Класіон.

— Класіоне, ти рудого негра бачив коли-небудь? — спитав Шалва Тухарелі.

— Хіба в цього царя та його сатрапів побачиш щось путяще! — зразу ж цілком серйозно відповів Класіон, а потім подумав і спитав: — А хіба є руді негри?

Усі засміялися, і Класіон зрозумів, що його розіграли. Щоб якось зам’яти ніяковість, він накинувся на Дату:

— А ти чого зуби скалиш? Радий, що живий залишився? Нене моя, як вони його розмалювали!

— А й справді, так мені ще не перепадало,— завіявся Дата Туташхіа.— Дуже вже багато понабігало тієї шушвалі!