Розділ «Дата Туташхіа роман»

Сусіда штовхнув Поктію.

Поктія сидів, наче його прихромили до підлоги, і спідлоба позиркував на Харчо, що сидів на верхніх нарах. Нарешті він підвівся й наблизився до нього, та лише настільки, щоб носак Харчо не дістав його.

— Вилізь і сядь поруч! — дружньо запросив Харчо.

Дуже невпевнено, але все ж таки виліз Поктія.

Дата глянув на його підбиту фізіономію й одвернувся.

Підібгавши одну ногу під себе, а другу звісивши з нар, Поктія не зводив очей зі свого екзекутора.

— Ось що я скажу тобі! — лагідно почав Харчо.— Той, хто тебе всіх оцих премудрощів навчив, забув, мабуть, сказати, що треба робити, коли дядечко відмовиться злізти з нар і поступитися своїм місцем?

Поктія насторожено дивився на нього, але мовчав.

— Отож-то, бачиш! Виходить, не навчив. Тоді я тебе навчу, може, й згодиться.

Харчо зіскочив униз і вчепився за ногу Поктії... Поктія полетів з нар, описав у повітрі дугу над головами тих, що грали в доміно, й бехнув якраз біля параші.

— Вах!— вихопилося в одного з гравців.— Бачили таке?!

— Став! Знайшов час!

— Вах! Справді не бачив?

— Став, став, кажу!

— Та ні... бачив, що було?!

— Будеш ставити чи ні?..

Гравець подивився на краї, потім на свої кісточки й поставив.

Харчо поліз на нари.

— Отож цього він тебе, певно, не навчив,— проказав він, усівшись у тій самій позі.

Нараз сталося те, чого ніхто й не чекав: Дата Туташхіа, трохи відсунувшись до стіни і обіпершись об неї спиною, обома ногами штурхонув Харчо в крижі. Харчо повторив траєкторію Поктії, але гепнувся гузном посеред столика, де грали в доміно. Столик був старенький і від такого удару розтрощився. Намагаючись підвестися й зберегти рівновагу, Харчо попав однією ногою в парашу. Ті, що лежали й сиділи навколо параші, посхоплювались; як, ужалені, і здійнявся такий галас, який рідко коли почуєш навіть у в’язниці.