Розділ «Дата Туташхіа роман»

«Шушваль» глитнула кандьор, поприлипала до вікон над верхніми нарами і давай звітуватися перед усією в’язницею про те, що скоїлося в нашій камері.

— Ваай! Що з тобою? — вигукнув Куркала.

То повернувся Харчо. Він весь був заліплений пластирем, самі очі видно. Одна рука — на черезплічнику, другою підтримував штани, бо в тій бійці погубив гудзики, які так старанно пришивав. Спробував вилізти на нари й не зміг. Усе наче поперебиване було — ні ноги, ні руки не слухалися.

— Добродію Харчо! — мовив Дата Туташхіа.— Вилізти, може, ти й вилізеш, а спуститися — навряд. До вітру там чи ще чогось — параші ж сюди не принесуть. Та й навіщо ти мені під боком?.. Отож зроби ласку, забери свое лахміття й знайди собі інше місце.

Сказавши це, Дата скрутив подушку й смердючу ковдрочку, заткнув їх за ганчірку, на якій висіла поламана рука Харчо, а тоді обернувся до мене:

— Як звати отого хлопця, якого він скинув... отого, що разом в вами привезли?

— Назвався Поктією,— відповів я.

— Чого тільки не придумають ці люди... Поктіє! А йди сюди, голубе! — гукнув Дата.

Хлопець підійшов, усміхнувся.

— Лізь і лягай отут. Місце звільнилося.

Поктія сторопів. Він недовірливо побликував на Дату.

— Лізь, хлопче, лізь! — повторив Дата.

Переконавшись, що небезпеки нібито немає, Поктія швиденько й спритно виліз до нас.

— Розстели мою бурку, на нас двох якраз вистачить, а там принесуть тобі постіль з дому. І кинь ти ганятися за в’язничним дворянством. Злодієм ти зроду не був і не будеш.

Поктія, зрадівши, простягся на голих дошках.

— Квімсадзе, є тут Квімсадзе?! — гукнув роздавальник передач.

— Є, є,— озвався староста і обернувся до політв’язнів: — Класіон! Тебе там кличуть!.. Квімсадзе-е-е!

— Класіон Бічійович! Ось я, йду!

Класіонові було років сорок. П’ятнадцять з них — починаючи з вісімнадцяти — він провів у в’язницях і на засланнях, а інший час, як він сам казав, готувався до відсиджування. Його знало все політичне підпілля Російської імперії, та ніхто не знав, чи належав Класіон до якоїсь партії, які політичні переконання мав, до якої мети прагнув, крім повалення царизму. Смішний, але потрібний чоловік — так казали про Класіона Квімсадзе, і ця характеристика була надзвичайно точна. В його біографії був такий факт: якось під час однієї з політичних дискусій його спитали прямо:

— Ваша платформа, товаришу Класіон?