Розділ «Дата Туташхіа роман»

— Мушні, де перебуває зараз колишній співробітник цензури, друг добродія Туташхіа — Сандро Карідзе?

— У Шиомгвімському монастирі, ваша ясновельможність. Він постригся в ченці,— всміхаючись, мовив Зарандіа.

— Я знаю про це. Чим викликана ця метаморфоза, як ви гадаєте? Кажуть, усім своїм єством він мирська людина.

— Усе з’ясовано, графе, а Карідзе працюють два агенти, незалежна один від одного. Тому ми маємо можливість перевіряти відомості. Він пише політичні трактати й шукає шляхи реформації християнської віри. Такі принаймні спостереження й думки одного з наших агентів. Очевидно, саме ці заняття привели Карідзе в монастир. Проте не виключено, що й сімейний розлад відіграв у цьому якусь роль. Ченці не люблять Карідзе, позаочі називають його п’явкою й дармоїдом. Зате ним опікується ігумен, з яким вони однодумці. Ігумен всіляко сприяє Карідзе в його працях.

— Чому ви зацікавилися Карідзе?

— Зацікавився штабс-капітан Лямін. Йому треба було дізнатися, чим займається Карідзе в монастирі. Він спитав, чи немає в мене там агента. Агента в мене не було, але завести його можна, це неважко. Спочатку — одного, потім — другого. Доки Лямін з’ясовував усе, що його цікавило, випадково виявилося, що Карідзе не поривав зв’язку з Датою Туташхіа.

— Ви впевнені, Мушні, що особа, яка чотири рази побувала в Карідзе, саме Дата Туташхіа?

— Це в досьє сказано, ваша ясновельможність, що він чотири рази приходив,— розсміявся Зарандіа.— А так... а так він бував в монастирі й до того, як там почали працювати наші агенти. З тих чотирьох візитів два — Дати Туташхіа, а два — мої. Уперше я пішов туди, щоб поговорити з Сандро Карідзе й попросити його бути посередником у моїх переговорах з Датою Туташхіа. Удруге я приходив, щоб з’ясувати, чи згоден Дата Туташхіа зустрітися зі мною.

— Ну й що? Згодився?

— НІ, ваша ясновельможність.

— Чому?

— «Що б ти не сказав, я те давно знаю, а як треба буде нам побачитись, я й сам тебе знайду!» — Зарандіа був веселий.

— Я хотів би зустрітися з Карідзе, мені цікаво з ним поговорити, Мушні.

Зарандіа подумав, знову засміявся й сказав:

— Я запитаю його про це, графе. Він не відмовить вам. У мене лиш одне прохання: візьміть мене з собою.

— Охоче! — згодивсь я не вагаючись.

Та зустріч відбулась у Схалтба, і з неї почалося наше зближення. Я був тоді вже у відставці. Згодом я купив дачу в Армазі й більшість часу жив там. Від Армазі до Шиомгвімського монастиря сім-вісім верстов, і це ще більше наблизило мене до Сандро Карідзе. Не минало й місяця, щоб ми не зустрілись, а траплялося, й по кілька разів. Та спочатку — про першу зустріч.

Схалтба розкинулася над скелями Шиомгвімі. Як і було домовлено, ми прийшли до старости, що мав маленького будиночка на дві кімнати.

— Хазяїне! — покликав Зарандіа.

Старостине подвір’я огороджене височеньким тином, але з сідла можна було все розглядіти. Праворуч край саду, наче велика парасоля, розпростерлася крислата дика груша. Під нею стояв стіл і лавки й сиділо двоє. Один з них — то був староста — одразу ж підхопився й пішов до хвіртки на голос Зарандіа. Другий був чернець, звісно ж, не хто інший як Сандро Карідзе.