Розділ «Дата Туташхіа роман»

— Ви більшовик? — засміявсь я.

— НІ,— знову тріпнув Карідзе своєю кудлатою головою, ніби сердячись.

— А взагалі ви безпартійний чи, так як я, член партії, що складається з однієї людини? — ніби серйозно спитав Мушні.

Карідзе зиркнув на Мушні, намагаючись зрозуміти, чи не кепкують з нього, і відповів:

— Партія — це конкретність!

— Ви маєте узагальнююче вчення? — Мушні Зарандіа явно був схильний до жартів.

— У мене є деяка система поглядів! — Сандро Карідзе говорив це так само серйозно.

— А девіз?

— Не розумію,— Карідзе повернув голову до мене.

— Девіз соціал-демократів — «народ». Це трохи умовно. А який ваш девіз?

— «Нація» — і це теж досить умовно.

— Яка ж відмінність між народом і нацією?!

— Я не готовий до розмови на цю тему. Якщо дозволите, відкладемо її на майбутнє, може ж, іще зустрінемося.

Смеркало, і, можливо, тому Сандро Карідзе поспішив завершити нашу розмову, а може, він просто стомився чи жартівливий тон Зарандіа видався йому пустою балаканиною і він образивсь.

Ми поговорили ще хвилин п’ятнадцять про се про те і розійшлися. Мені хотілось домовитися з ним про нове побачення, але щось утримало мене — може, те, що наша розмова аж ніяк не зблизила нас.

Роберт Павлович Хаплані

— Очевидно, у вестибюлі Грузинського архівного управління вивісили плакат, на якому зображена моя фізіономія, а під фізіономією підпис, який сповіщає всіх, що протягом восьми місяців я справді був таємним агентом Кавказької жандармерії. А може, зовсім і не плакат, а лежить собі біля входу в швейцара на столику книга, і мої службові подвиги записані там червоним чорнилом. Справді, я служив, і про цей факт я неодмінно згадую в своїй автобіографії та анкетах, які мені доводиться заповнювати. Оце недавно послали мене в Коста-Ріку, на всесвітній конгрес гельмінтологів. У анкеті я написав, що вісім місяців служив таємним агентом. Мені сказали — викресли це. Я нізащо не згоджувався. Справа стояла так: не викреслиш — не поїдеш. І все одно я не викреслив. Ось такі Якщо й справді існує така книга, то добре було б у ній Іще записати, що мене було виключено з Московського університету за революційну діяльність, що до першої світової війни двічі заарештовували і три роки пробув у оренбурзькому засланні. А ще додати можна, що я член-кореспондент нашої академії і мої праці знають усі гельмінтологи світу. Ви щось тямите в гельмінтології?.. Ну тоді добре. Маю вам сказати, що з приводу моєї служби в жандармерії до мене приходили не один раз, і ще прийдуть — я це добре знаю. А ось моїми стосунками з Датою Туташхіа ще ніхто не цікавився, ніхто не приходив, ви перший завітали. Я вам кажу, приходили і ще прийдуть. А раз так, я повинен усіх вас зустрічати в стані цілковитої мобілізаційної готовності. Почнемо з моєї генеалогії. Ось дані мого родоводу. Мати: по батьку — Самадашвілі, по матері — Тапліанідзе... вище теж усі грузини. Тут нема нічого цікавого. А ось батько! Батько мій по своєму батьку був Капланішвілі, а по матері — Парлагашвілі. У материнському відгалуженні мого батька теж усі були грузини. А батько мій — прошу звернути увагу — пишеться Капланянцем, але батько мого батька, тобто дід мій,— Капланішвілі, а дідів батько, тобто прадід мій, знову ж таки записаний як Капланянц, І далі вище всі — Капланянци. Звісна річ, усі вони були вірмени, а ось дід захотів бути грузином І став Капланішвілі. А батько захотів вернутися у вірмени, записався Капланянцем, і мені таке прізвище написали. А оскільки, як етнічний феномен, я на три чверті грузин, то поклав я собі стати Капланішвілі, і під цим прізвищем я був і таємним агентом, і надалі воно в мене залишилось. А коли я приїхав у Росію вчитися, мені стало ясно, що моє довге й важке для вимови прізвище тут зовсім ні до чого. Тоді я став іменуватися Каплані, так зручніше для російської вимови. Під цим прізвищем я жив, поки та фанатичка не вистрілила з револьвера. З тих пір я — Роберт Павлович Хаплані, хоч і доводиться часто пояснювати, що я не італієць і що Хаплані та Каплані істотно відрізняються. Якщо вам тут щось не зрозуміло, прошу — фотокопія мого родоводу. А коли потрібні подробиці, можна звернутися до управління геральдики й генеалогії в Лондоні — Бейсуотер-роуд, 9. Може, й знайдеться в них щось новеньке. А щодо мого життя від часу вступу до Московського університету й понині — будь ласка, ось тут описано все дуже докладно. Беріть, беріть, у мене все розмножено.

Тепер — про жандармерію!

Батько мій, Павло Капланянц, був кравець. Він мав власну — прошу звернути увагу — власну майстерню в Тифлісі, на Пушкінській вулиці, коло крамниці Адельханова. То було щось схоже на теперішнє ательє мод. У нього працювали найкращі майстри європейського та азіатського вбрання й військового одягу. Тифліська еліта І бомонд — геть усі були клієнтами мого батька.

Тільки-но я закінчив класичну гімназію, як настав час призову на військову службу. Батько категорично не згоджувався, щоб його єдиний синок наклав головою в японській війні,— і однієї прекрасної днини я дізнався, що мене, тимчасово влаштували в жандармерію.