Розділ «Дата Туташхіа роман»

— Час про справу говорити. Я маю піти цієї ж ночі,— сказав Дата.

— Отак краще,— пожвавішав Мушні, але почати було важко. Він ходив околяса, дуже обережно підкрадаючись до суті справи.

Дуже він був розумний, Мушні. Усе, що говорили й радили Даті різні люди і в різний час, він зібрав, обміркував, обгрунтував і приготувався викласти Даті. Тут було і те, що Дата старів і що не день, то слабли здатності, без яких абрагові не жити, і тепер уже легко може знайтися спритніша людина, котра вб’є його. І те, що він своїм братам заступив дорогу, а старі через нього змучилися, настраждалися. Говорив він і про те, що Датине життя — неправедне, що висить на ньому тьма гріхів, а інші, наслідуючи його, чинять насильство. Тим часом народові від усього того велика шкода. Не забув він дорікнути йому й за те, що колишні його заступники й благодійники стали його ворогами, і все, що Дата робить для народу, якраз проти народу і обертається. Чого тільки не згадав Мушні, сам бог знає. Те, що він говорив, і те, що доводилося мені чути раніше, було таке схоже, просто слово в слово, що в мене ворухнулася думка, чи не підмовив він заздалегідь усіх тих людей. Може, й Дата думав про те саме, але часом у нього була така манера слухати, ніби він і не чує, про що говорять, а сам думає про своє. Години півтори викладав Мушні все, що надумав, а наприкінці сказав Даті:

— Ось як усе обертається, брате, і тепер я хотів би дізнатися, як збираєшся жити далі.

— Про монастир мріє...— засміявся Магалі.— У ченці хоче постригтися. Ігуменя Єфимія обіцяла влаштувати його в монастир десь у Росії, під чужим іменем.

Дата всміхався і, як мені здалося, й не думав відповідати, але Мушні дивився на нього й чекав.

— Усе, що ти говорив, було про мене. Але чого ти сам хочеш, скажи, Мушні. А тоді вже я подумаю, відповідати тобі чи ні,— сказав Дата.

Мушні подивився Даті прямо у вічі, всміхнувся, похитав головою й сказав:

— Мене переводять у Петербург, Дато!

Усі, хто був за столом, уп’ялися очима в Мушні, затамувавши дихання. Лише Дата сидів, не підводячи очей.

— І, мабуть, на велику посаду? — сколихнув тишу Дата.

— Дуже велику. Ти ж познайомився з полковником Сахновим, тим сучим сином.— Дата всміхнувся.— На його місце. Рік послужу, а потім обіцяють перевести вище. Але місце, знаєш, таке... Міністром я, звичайно, не стану, але в іноземних справах державного значення ні цар, ні його міністри кроку без мене не ступлять. Я кажу про розумні кроки.

— А де ж полковника подінуть? — спитав Дата.

— Влаштують на підходяще місце.

Тамар тільки тепер одірвала погляд від сина й знов уткнулася в рукоділля. Я помітив у неї сльози. Помітив їх і Магалі й почав заспокоювати:

— Вони старіють, жінко. У кожного своя дорога. Чого ж його плакати?

— Може, буду великою людиною, мамо, легше буде мені стати для вас з батьком гарним сином,— заспокоїв її й Мушні.

— Що дасть тобі ця переміна? — спитав Дата.

— Чин таємного радника! — всміхнувся Магалі.

— Чин надається відповідно до посади,— холодно зауважив Мушні.— Чекаю багато чого. Своєму народові й своїй батьківщині зможу принести користі значно більше, ніж раніше. Цього я чекаю найперше. Зараз я маленька людина, мене ніхто не знає, і я не маю наміру пред’являти комусь якісь рахунки, але я багато чого зробив уже й тепер. З висоти тієї посади зможу багато чого зробити...