Розділ «Дата Туташхіа роман»

Зарандіа увійшов і сів, мабуть, розуміючи, навіщо я його покликав. Від цього я трохи завагався, але все ж переміг себе й сказав:

— Мушні, те, про що я збираюся говорити з вами, досить серйозне. Я чекаю від вас цілковитої щирості й відвертості. Від того, як складеться наша розмова, багато чого залежить, дуже багато!

— Слухаю уважно, ваша ясновельможність!

Та коли я спробував почати, мені здалося, що все й так зрозуміло й говорити, власне, немає про що.

Ця думка викликала в мене усмішку. На обличчі в Зарандіа був вираз чекання. Для мене дуже важливо було поставити перше запитання. Не тому, що мені важко було визначити тему розмови. Я її обдумав. А тому, що в складному переплетінні явищ я не зміг схопити головного. Може, мені заважав страх, щоб уже в першій моїй фразі не виявилися розгубленість і слабість, які охопили мене;

— Мені хотілося б знати вашу думку про те, якою мірою були правильні дії, застосовані щодо полковника Сахнова?

Зарандіа не квапився з відповіддю, думав.

Про що він міг думати? Відповідь на моє запитання була ясна йому з самого початку в усіх своїх численних відтінках — інакше він не відкрив би кампанії проти Сахнова. Мій досвід взаємин із Зарандіа не лишав у цьому сумніву.

— Ваша ясновельможність, я хотів би вточнити, на що саме я маю відповідати: який мій погляд на такі «дії» взагалі, чи ви маєте на увазі лиш випадок з полковником Сахновим?

Я щиросердо розсміявся: чому Зарандіа зволікав і розмірковував, мені було цілком зрозуміло.

— Мушні, способи, з допомогою яких ви будуєте свої стосунки з людьми, стали невід’ємними і неодмінними властивостями вашої психіки. Механізм цих стосунків діє у вашій душі завжди, незалежно від того, чи є необхідність у його роботі, чи немає. Запитання, яке ви зараз мені поставили, було контрзапитанням, породженим вашим бажанням, може, підсвідомим, негайно перехопити ініціативу в нашій подальшій розмові. Цього разу розмову спрямовуватиму я. Відповідайте, і якомога стисліше.

— Можливо, ви маєте слушність, ваша ясновельможність, я не задумувався над цим. Проте навряд чи та властивість, про яку ви говорите, негативна. Тепер відповім на ваше запитання: діяв я, ваша ясновельможність, а не ми!

— Я вам не перешкодив, не зупинив вас, хоч знав лише головне, а другорядне — відчував. Діяли ми, а не ви один. Продовжуйте!

— Є й друга відповідь: діяв Сахнов, а не ми.

— Ми не страуси, Мушні, не будемо ховати голову під крило! Визнаємо безперечним те положення, що діяли ми вдвох.

— Ви заперечуєте версію, яку міністр внутрішніх справ і шеф жандармів, кожен сам по собі, визнали як єдино правильну?

— Прийняли від вас, і прийняли тому, що інші версії їх не влаштовують!

— Прекрасно! Тепер, для того щоб встановити, чи правильні наші дії, з’ясуємо, з чого ми виходили. З інтересів держави й престолу. Хіба не так?

— Звісно, що так. Але одна річ — правильна вихідна позиція, а зовсім інша — наскільки дія, застосована з правильних позицій, правильна й сама по собі?

— З погляду тієї позиції, з якої ми повинні виходити і в усіх випадках виходимо, наші дії щодо Сахнова я вважаю за доцільні й правомірні,— впевнено мовив Зарандіа і ще впевненіше вів далі: — Віддавати до його рук кермо влади, важливе в державі, це небезпечно! «Убога душа!» — це ви про нього сказали, і цю вашу думку я поділяю й ладен захищати. Єдиний аргумент, графе, який ви могли б сприйняти як заперечення, це заперечення проти способу наших дій, які могли бути інші — загальновживані й узаконені. Це так, та як і що ми мали робити, до чого вдатися, аби мати бажаний результат,— жоден з вас не відповість на це запитання й не може відповісти. Чому? Тому що інших шляхів просто не існувало — ось чому. Я говорю, звісна річ, про реальні й правильні шляхи, а не про ті сумнівні й ненадійні напівзаходи, що здатні були тільки зміцнити становище Сахнова, не наше. Те, що ми зробили, передусім потрібне було державі, графе, а вже потім мені й вам.