Розділ «Дата Туташхіа роман»

Зарандіа зрозумів, що я не хочу ставати його співучасником і однодумцем у кампанії, що може розпочатися, й сказав:

— Ви неточно витлумачили мою думку, ваша ясновельможність. Втручатися в подібні справи таким маленьким людям, як я, не варто!

— Завтра, Мушні, приїздить полковник Сахнов! — змінив я тему розмови, чекаючи, як він поставиться до цього.

— Знаю, графе...— безтурботно мовив Зарандіа.

Полковник Сахнов, прибувши в Тифліс, одразу потрапив у таку павутину обставин, що сам дідько не дошукався б істини. Я переселився в світ дволиких явищ. Окрім трагічного епізоду із Старіним-Ковальським, усе, що відбувалося, мало двоє значень, відкривалося в двох протилежностях, однаково незвичайних, переконливих і водночас абсолютно несумісних. Маючи широкий власний досвід, спираючись на грунтовну обізнаність Мушні Зарандіа у всіх методах і заходах нашої справи, я витратив силу-силенну часу й духовних сил, щоб відокремити істину від підробок і підтасовок у тих численних хитросплетіннях правди й брехні, які виникали щодня і мало не щогодини. Зарандіа підготував для Сахнова складну мережу сілець і пасток. Істину доводилося відшукувати в майже не доступних для ока обставинах, а не в тих, що були на поверхні і впадали у вічі.

Саме відшукувати, кажу я, бо в своїх підозрах я виявився правий: у всьому, що стосувалося Сахнова, Зарандіа діяв, не радячись зі мною, і навіть коли все скінчилося, він і тоді не відкрив мені всієї правди. Де в чому я не певен і понині, і є в цій історії аспекти, в яких для мене й сьогодні сумнівне все.

Колишню посаду Зарандіа обіймав тепер полковник Князев. Куратором відділу, як і раніше, був Сахнов. Князєв разом з нами зустрічав Сахнова на вокзалі й умовив полковника взяти участь у вечері, яку організували на честь прибуття петербурзького гостя в Тифліс і з нагоди нового призначення Князева. На вечері поруч Сахнова опинилася мадемуазель де Лам’є! її привезли Кулагіни нібито на їхнє запрошення, звісна річ, заздалегідь домовившись з Князевим. Я мимоволі став свідком флірту Сахнова з мадемуазель де Лам’є, бо ж не міг заплющувати очей на те, що впродовж трьох чи чотирьох годин творилося переді мною, та, правду кажучи, і не хотілося мені заплющувати. Фліртувала мадемуазель Жаннет де Лам’є з делікатною чарівністю, лукаво й граціозно. Після вечері Сахнов одвіз у моїй колясці спочатку Кулагіних, а потім її. Як розповідав кучер,— полковник і дорогою, і коло під’їзду де Лам’є був дуже наполегливий, намагаючись проникнути в її дім, але Жаннет де Лам’є показала характер, заспокоїла свого заповзятливого супутника, обіцяючи зустрітися з ним через три дні на вечері в Кулагіних.

Усе в цьому епізоді поки що йшло, як і належало, і всі персонажі посідали свої місця, але ж до цього вечора мадам Князева доводилася мадемуазель Жаннет де Лам’е лише клієнткою... До того ж на вечері, що її давали вищі чини таємної поліції на честь такої високої персони, присутність торговки шнурівками, хоч які рафіновані були її манери, могла вразити кого завгодно. Не дорікайте мені за перебільшену підозріливість, але я за своєю професіональною звичкою вже інстинктивно не зводив з неї очей і відчував тут руку Зарандіа.

Уранці я спитав його, в чому сенс вчорашньої комбінації.

Зарандіа був щиро здивований і попросив розповісти про всі перипетії вечері.

— Прекрасно. Цей альянс може бути нам на руку.— Він вимовив це так просто, що мене взяв сумнів: може, він і справді нічого не знає?

Не треба було великої проникливості, щоб здогадатися — де Лам’є підсунули Сахнову. Але й тепер я не вжив ніяких заходів. З високопоставленої особи, близької до царської родини, робили пішака й цим пішаком жертвували. Я виявився учасником змови, що суперечило моїм переконанням, було для мене неймовірним і чужорідним, і разом з тим усе це мене вже майже не вражало. Очевидно, настав час переоцінки всіх цінностей.

Серед вищих чиновників було заведено (мені здається, це збереглося й тепер і зберігатиметься ще довго) типів певної вдачі називати вояками. Так мовилося про чиновників, котрі були невдоволені тим, чого вони досягли, і котрих постійно гризла думка, що становище, в якому вони перебувають, є для їхніх здібностей принизливе, коли не образливе. Боротьба за нову посаду є їхнім перманентним станом. Такі люди звичайно мають репутацію ясновидних і енергійних натур, проте, як правило, вони схожі на падаючі зірки — один раз спалахують і зникають. Таких прикладів дуже багато. Коли аналізуєш якийсь процес або окреме явище і доходиш нарешті до висновку в своїх міркуваннях, найпереконливішим аргументом виявляється сам результат досліджуваного процесу чи явища. Ось чому вояків, котрі зазнали поразки, я, не вагаючись, маю за людей обмежених. Справжній боєць, обдарований талантом і життєвою силою, повинен уміти тверезо оцінювати контрнаступальні можливості суперника й противника, не кажучи вже про необхідність дотримуватися елементарної обережності в боротьбі. Брак обережності й здатності тверезо оцінювати — хіба це не обмеженість?

Сахнов перший кинув рукавичку — окремо мені, окремо Мушні Зарандіа і нам обом разом. Я чекав, що тут, у Тифлісі, на території противника, я побачу його внутрішньо мобілізованим, зосередженим і завбачливим. А він тримався так, ніби після повернення в Петербург на нього чекає крісло якщо не міністра, то принаймні його товариша. Коли б він виявив хоч найменшу здатність до тверезої оцінки противника і обережність, можливо, він і не зазнав би фіаско...

Полковник не став чекати кулагінської вечері, а через ад’ютанта надіслав мадемуазель Жаннет де Лам’є записку: він нагадував про її обіцянку повезти його подивитися унікальний килим і бути посередником у його придбанні. Жаннет де Лам’є переказала, що вона згодна, але не зразу, відклала зустріч на п’яту годину і, готуючись до виїзду, протримала закоханого полковника в своїй вітальні ще годину.

З тієї миті, як ад’ютанта було послано з запискою, тобто з обідньої пори, і до пів на сьому вечора полковник нетерпляче ждав. Він радів від думки, що одним пострілом уб’є двох зайців — побачить її та наблизить їхнє таємне побачення й матиме килим Великих Моголів на заздрість петербурзьким колекціонерам і світським друзям.

Звісна річ, Хаджі-Сеїд зустрів полковника Сахнова й мадемуазель Жаннет де Лам’є сам. Після чашки кави й легкої розмови розгорнув килим Великих Моголів. Враження перевершили всі сподівання. Сахнов був такий захоплений, що ледве тримався в межах пристойності. Килим, що його вкрав Спарапет, було оцінено в тридцять тисяч. Полковник почав був торгуватися, але невдовзі стало ясно, що робить він це лиш заради втіхи говорити про такий скарб, до того ж йому хотілося показати себе перед усіма неабияким покупцем і тонким знавцем, хоч насправді в нього не було тих тридцяти тисяч, ані навіть третини тієї суми. Хаджі-Сеїд спустив п’ять тисяч, але далі вже ані руш. Полковник сказав, що приїде завтра, аби продовжити переговори, і залишив дім Хаджі-Сеїда дуже збентежений.

Становище полковника й справді було жахливе: тут — жінка, яка, здавалося йому, думає лиш про те, як би одкараскатися від нього, там — килим Великих Моголів, що ліг на трепетну душу заповзятого колекціонера всією своєю красою, цінністю й вагою... Проте немудрий інстинкт підказав Сахнову, що обидві його турботи може розв’язати лише вона, мадемуазель Жаннет де Лам’е. А може, йому просто хотілося розважити душу. Так чи інак, але закохані поїхали в ресторан.

Цей вечір минув для Сахнова майже марно, бо він шукав амурної близькості, а Жаннет де Лам’є вдалася до тактики, яка могла завести лише в кут ніжної дружби, та й тільки.

Хоч того вечора полковникові й не дісталося нічого, крім честі провести свою даму, він, проте, повернувся в готель з почуттям впевненості, що знайшов прихильника, а може, й вірного друга. У душі в нього, як в акваріумі, плавцем золотої рибки ворухнулася надія, що ця чарівна істота принесе йому не лише насолоду на ложі кохання, а й дасть змогу все життя милуватися дивовижним килимом...