Розділ «Дата Туташхіа роман»

Матушці Єфимії здалося, він жартує, і вона враз одрізала:

— Ні! «Город треба полоти...» — це нечистий підказав тобі. Ти повстав проти зла, але зла злом не вб’єш. Коли насильством підеш проти насильства, в одному місці зло вирвеш, це правда, але на тому місці виросте багато нового зла. Ти цього не бачиш або не хочеш бачити! — Єфимія знову підняла руку й подивилася на мене.

Де мені було подітися від її яструбиного ока!

— Написано: «Дім мій — дім молитви», а ви З нього зробили «печеру розбійників». Від Луки, дев’ятнадцять, сорок шість.

Єфимія одвела від мене очі, і я випалила:

— «І як про війни почуєте ви, і про воєнні чутки,— не лякайтеся, бо статись належить тому». Від Марка, тринадцять, сім.

Магалі Зарандіа не витримав і засміявся. Єфимія насторожено огляділа нас.

— Вибачай мені, матушко! — Обличчя в Магалі набуло побожного вигляду.— Я був здивований, що дівчинка так добре знає євангеліє.

— Не дівчинка,— раба божа! — суворо виправила матушка Єфимія і обернулася до Дати.— Немає мети, яка могла б виправдати стільки гріхів, скільки ти звалив на себе. До чого призводять твої вчинки, ти знаєш не гірше за мене. Коли Кіліа застукав тебе і оточив будинок Бечуні Пертіа, твої друзі взяли хлопців Куруа заложниками. Менший збожеволів і досі не прийшов до пам’яті, все нездужає,— Єфимія перехрестилася.— Ти хотів у особі Куруа знищити зло? Але перед ким і в чому винен його хлопчик?! У Хашурі ви ввірвалися до Кандурі і змусили його гостей засипати господаря в тоне крупами — хіба не смішно? Ні, не смішно! Кандурі задушив Дастурідзе чи як там його, а звернув на вас. Управитель Амілахварі й понині у в’язниці, не може довести, що не він навів вас на дім Кандурі. Нібито й здолали негідника, вирвали зло, а дивись, на місці цього зла скільки іншого зла проросло! А скільки ще можна назвати гріхів і того, що ти навитворяв! Та хіба перелічиш усе, чого накоєно в Грузії твоїм іменем відтоді, як ти взявся город полоти?! Ну, змусив ти Тордуа вбити Кацаріа. Так той Тордуа й торочить, як ти йому звелів: «Не я вбив, а Дата Туташхіа». Тільки не повірив йому ніхто, і заслали бідолаху на каторгу...

— Кацаріа згвалтував жінку Тордуа у нього ж на очах! Чого ж дивуватися, коли він убив гвалтівника? — мовив Туташхіа.

— Але спіймав того гвалтівника ти. Ти й привів його в пацху до Тордуа, і зброя була твоя. Коли б ти не зробив цього, на нашій грішній землі на одне вбивство було б менше, і на чотирьох сиріт менше було б у бога. Та й бідолаха Тордуа сидів би дома з своєю жінкою й дітьми, а не мучився б на каторзі. Ну й що, збавив світ від зла? Ти ж простий смертний, хто дозволив тобі жити так, як ти взявся жити? «Я не мир принести прийшов, а меча» — це право мають лише месії.

— Від Матвія, десять, тридцять чотири,— докинула я швиденько, а ігуменя Єфимія вела далі:

— Лише месії! Та й вони тільки тоді можуть ним скористатися, коли час і потреба настали, а не коли їм забагнеться.— І знову зметнулася рука ігумені Єфимії.

— «Тож віддайте кесареве — кесареві, а богові — боже!» Від Луки, двадцять, двадцять п’ять,— пробурмотіла я собі під ніс, а вголос: — «А хто в темряві ходить, не знає, куди він іде...» Від Іоанна, дванадцять, тридцять п’ять.

Матушка Єфимія почула і те й друге, але не сказала жодного слова. Тоді я зрозуміла, а згодом і зовсім переконалася, що з плином часу моя наставниця сама втяглася в мою гру з євангелієм. Я зрозуміла це, коли одного разу, звелівши навести вислів, який підтверджував би її думку, вона одразу ж попросила мене промовити інший, протилежний змістом. Я відповіла, не загаявшись ані на хвилину, а вона надовго поринула в свої думки. «Це в тебе сатанинське»,— сказала вона мені тоді.

— Великі гріхи твої, Дато,— правила своєї матушка Єфимія,— великі, і немає ліку їм. Хочу зрозуміти, з якого боку підкрався до тебе сатана, якою стежкою йшов, крізь яку щілину проліз у твою душу. І як зумів вигнати з тебе добро і благодать... Скажи мені, навіщо ти все це робиш?!

— Хіба не зрозуміло? — спитав Дата Туташхіа і обвів очима всіх, хто сидів у кімнаті.

— Зовсім не зрозуміло! — відповіла матушка Єфимія.

— І вам не зрозуміло, тату? — спитав Дата Магалі по якійсь хвилині.

Магалі Зарандіа хотів був промовчати, але, побачивши, що мовчанка затягується, проказав неголосно: