Розділ «Дата Туташхіа роман»

Про все це на другий день уранці розповів мені сам Мушні Зарандіа, додавши, що нове побачення Сахнова з мадемуазель де Лам’є відбудеться сьогодні опівдні, але він знов умив руки, сказавши, що сам він до цього не причетний.

Я засміявся.

— Ваша ясновельможність, я лише створив стихію, в якій люди самі влаштовують свої взаємини залежно від ситуації. Зверніть увагу, графе, я кажу — я, а не ми, бо за все, що станеться далі, відповідаю я сам, якщо взагалі буде потреба відповідати за віщось і перед кимось.

Тепер мені, треба було збагнути, наскільки можлива була така ситуація, коли Зарандіа лиш розставив сільця, а люди, що опинилися «в стихії», яку він створив, робили те, що якраз і потрібне було йому.

Про все, що відбулося, Зарандіа міг дізнатися лише від мадемуазель Жаннет де Лам’е. Отже, між ними існує зв’язок. Не виключено, що сам Зарандіа виступав тільки в ролі слухача, не даючи ніяких розпоряджень-відповідей. Але який тоді сенс у таких стосунках? Коли вже вона в твоїх руках, змушуй її грати весь репертуар, який їй доступний! Та й не такою людиною був Зарандіа, щоб пустити події на самоплив, якщо він ввів їх у річище, приготоване ним самим, та ще з таким трудом!

Пам’ятаю, як мені спало на думку, що найменший промах Зарандіа міг потягти за собою скандал на всю Європу, і скандал той поставив би найясніший рід у досить двозначне становище.

Я й тут знайшов за краще змовчати.

Того вечора ми мали вечеряти в Кулагіних. Перед тим годині о п’ятій вечора до мене ввійшов Зарандіа.

— Ваша ясновельможність, полковник купив килима Великих Моголів. Вексель на двадцять п’ять тисяч дала Хаджі-Сеїду мадемуазель Жаннет де Лам’є.

— А чому це мадемуазель Жаннет де Лам’є?

— У Сахнова не було грошей, вона позичила йому.

З самого початку все, що було пов’язане з килимом, здавалося якимсь дивним. У мене склалося враження, що Зарандіа хоче вдарити кита не гарпуном, а стрілою з Іграшкового лука...

— Мушні, невже ви думаєте, що інкримінація купівлі краденого килима може хоч трохи ужалити таку впливову особу, як Сахнов?

— Ні, не думаю! Цим не можна зашкодити і квартальному. До речі, я і не ставлю собі за мету нашкодити Сахнову. Полковник воює сам з собою.

— Тоді мені не зрозуміло, що може дати метушня навколо килима?

— Уже дала, графе...— Зарандіа простяг мені аркуш паперу.— Ось висновок експертизи щодо тотожності почерку. Прошу, прочитайте.

«Хоч би не правда... Хоч би фальшивка...» — мало не моливсь я, беручи того клятого аркушика з рук у Зарандіа.

— Та не може бути! — Те, що я прочитав, зовсім приголомшило мене.

Зарандіа мовчав.

Треба було знов оволодіти собою, і, щоб заспокоїтись, я ступив кілька кроків по кабінету. Вернувшись до столу, я знов перечитав текст. Написано було по-німецькому: