— Не всі. Більшість!
Я рідко зустрічав Луку на базарі й дуже здивувався, коли на другий день він підійшов до нашого грального столика й став спостерігати за грою. Цілу годину простояв і подався собі. А тоді повернувся й кинув двогривеника на квадрат з трьома крапками — «се»... Він повільно програвав. Я тому кажу повільно, що така то гра: тричі, чотири рази програєш, а тоді раз, а може, двічі виграєш. Але наприкінці напевно будеш з програшем. За півгодини Лука програв три карбованці. Я показував йому на мигах: не грай, кинь...
Він програвся й пішов.
Дома я застав його за столом перед купкою дрібних грошей і папером, розграфленим, як наш гральний столик. Лука грав сам з собою. Грав довго, все радіючи з чогось. І чим довше грав, тим дужче радів. Нарешті він одірвався від гри.
— Маруда знає, що я твій постоялець? — спитав несподівано Лука.— Казав ти йому про де? Згадай!
Я довго рився в пам’яті. Скільки я йому понарозказував, може, й про це бовкнув. Ні, здається, не казав.
— Затям собі: коли питатиме про мене, відповідай, що на думку спаде, але про це,— Лука показав на гру,— ані слова, зрозумів?
Назавтра вранці я знову побачив Луку на базарі. Він стояв оддалік, скоса стежачи за нашим столиком. Коли зібралися люди, він підійшов і почав грати.
Через годину Маруда звалив мені на плечі столика, і ми залишили базар.
— Тридцять п’ять карбованців узяв з собою, і жодної копійки не лишилося! — сказав хазяїн.— Програв. Нічого не розумію...
Я й сам нічого не розумів. За весь час, скільки я працював у Маруди, такого не бувало. Та й бути не могло — так мені здавалося.
Приплентали ми в Марудину халупу. Хазяїн дістав горілку, набрав квашеної капусти й почав думати. Я жував капусту, дивився на Маруду, чекав, що він придумає.
Маруда випив півпляшки й загадав нести столика на базар. Наздожену, каже.
Я пройшов уже половину дороги, коли він наздогнав мене. Небо було ясне, безхмарне — Стояла гарна ігрова погода. Заходячи на базар, Маруда дав мені п’ятдесят карбованців і загадав розміняти. Я забіг до сідлярів і побачив там Луку. Тепер мені ясно стало: весь цей час він висиджував у майстернях і крамницях своїх земляків.
— Знову заявилися? — спитали вони.
Я мовчки кивнув.
Люди посходилися, тільки-но ми поставили столика. Прийшов і Лука. Не минуло й години, як не лишилося нічого ні від Марудиних п’ятдесяти карбованців, ні від тих грошей, які він устиг виграти.
Знов Маруда звалив на мене столика, і ми доплентали додому.
— Грузин виграє! — сказав мій хазяїн. — Лукою звати, еге? Не бачив, щоб так щастило. Увесь час таланить. І виграє саме тоді, коли великі гроші ставить. Та нічого. Побачимо, чи довго так таланитиме!
І на третій день Лука нас обчистив, а на четвертий, коли він поклав гроші на стіл, Маруда відмовився з ним грати. Лука пішов; здавалося, настав край хазяїновій біді.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дата Туташхіа» автора Чабуа Аміреджибі на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Дата Туташхіа роман“ на сторінці 16. Приємного читання.