Розділ «Дата Туташхіа роман»

— Виходить, Хасан-городовий не знає, кого й навіщо заарештував?

— Маруда сказав йому: то не твоє діло,— швидко відповів я.

— Маруда до Шевеліхіна пішов?

— До Шевеліхіна. Сказав, що його до нього пустять.

— Ти називаєш його Марудою-дурнем, а він он яку свиню підкласти зумів.— Махмуд хруснув пальцями.— Я зараз таке влаштую,— внукам до могили буде з чого сміятися.

Гедеван простягнув Махмудові гроші.

— Не треба. Стільки й не потрібно,— Махмуд усміхнувся йому.— В нашій державі закон — найдешевший товар. Ціна цьому товарові — від чарки горілки до десяти червінців. За те й люблю я свою батьківщину, що добре діло в ній не дорого коштує. А то переїхав би кудись далі.

Махмуд вийшов з майстерні, я намагався не відставати від нього. Біля будинку Бур’янова, що навпроти поліцейського участку, він зупинився й сказав:

— Зайди з двору й подивися в загратовані віконця, що робиться в поліцейському участку.

Я підкрався до віконця, зазирнув і швидко вернувся до Махмуда.

— У кімнаті ліворуч троє поліцейських. Двоє сплять, третій махрою чадить. У кімнаті праворуч Хасан-городовий сидить за столом, а Лука — на лавці. Більше нікого немає.

— Тепер піди поклич Хасана. Скажи йому, що Махмуд чекав його в терміновій справі. Тільки щоб ніхто не чув!.. Тихенько скажи.

Я пройшов в участок повз поліцейських і викликав Хасана, як звелів Махмуд.

Почувши ім’я Махмуда, Хасан насторожився:

— Біжи, я прийду!

Я вибіг з участку, перестрибнув знову через Бур’янову огорожу й причаївся.

Прийшов Хасан.

— Чого тобі?

— За скільки того чоловіка випустиш? — спитав Махмуд.

— Якого там чоловіка випустити? Про що ти говориш?