Розділ «Дата Туташхіа роман»

— Не прийняло серце Будар добра,— убивався Дата.

Можна було подумати, що підлість Будар Для нього гірша від мого горя.

Отак закінчилася та оказія.

Я й пізніше зустрічав Дату Туташхіа. Погана слава йшла про нього, та я не вірю. Не з тих був Дата, хто на зло здатний.

Граф Сегеді

...Я, самотній чоловік, звичайно ж, зрадів, що прийшов князь. Візит його був короткий, але, вже збираючись іти, він дав мені прочитати листа, який доповнив нашу коротку розмову. Листа прислав князеві його хрещеник, акцизний чиновник Мушні Зарандіа. Наприкінці свого послання автор його запевняв, що того листа він писав цілий рік. Міркування Зарандіа й справді здавалися досить переконливими й внутрішньо завершеними, що є свідченням тривалих і грунтовних роздумів. Акцизний чиновник доводив своєму хрещеному щось на зразок отакого:

Історія людства складається з того, що окремі особи чи більш або менш численні групи людей доводять решті людства перевагу способу життя й віри, які вони пропонують їм, перед способом життя й вірою, що їх сповідують на той час усі.

Людська маса через своє вічне прагнення до матеріального прогресу, з одного боку, а з другого — через непогамовану цікавість, гарячковий пошук нового, а також через багато інших устремлінь прилучалася до нових принципів, приймала нову віру й починала нове життя.

Внаслідок таких переломів люди, скажімо, не колупали вже землі сохою, а орали залізним плугом; уже не прикривали наготу, а одягалися в лляний і сукняний одяг; не поклонялися більше ідолам, а молилися пишно розписаним іконам; проте загальнолюдські печаль і нещастя, небезпека і горе, невдоволеність і ненаситність були ті самі, що і в епоху кам’яного знаряддя або сохи. Змінювалося все, крім духовної жадоби, тобто самої людини.

З цього випливає, що заміна однієї соціальної системи іншою загалом не виправдана. Це, звичайно, знають ті конкретні люди або групи людей, які беруть на себе місію проповідників і влаштовувачів нового життя. Їхня мета зумовлена вигодою. Але будь-який рух має і свою армію фанатиків.

У нашу епоху влада, хоч би як вона прогнила і хоч би які розхитані були її підвалини, має цілком досконалі засоби й методи протидії ворогові, тобто новому. Тому зруйнувати її можна тільки шляхом насильства й кровопролиття. Мільйони знедолених, убивства й злочини — все лиш задля того, щоб нещастя, невдоволення життям, споконвічний духовний голод, як і досі, а може, й більше, ніж досі, мучили людину. Мало сказати, що це позбавлене здорового глузду,— воно суперечить принципам добра й порядності. Обов’язок кожної чесної людини — боротися з цим, оскільки така боротьба — боротьба за щастя людини.

Далі хрещеник князя Григорія Пагава розмірковував про призначення й місце розумної і благородної людини в зіткненні старого й нового. Коли нове насильство бореться зі старим насильством, кожна чесна людина має стати на бік старого насильства, оскільки нема ніякої потреби ставати прибічником того, хто не зможе істотно поліпшити людину, а принесе нові нещастя, вбивства й страхітливе зло, тим часом як усього цього і за старого насильства було доволі.

Наприкінці листа акцизний чиновник переконував князя Григорія, що за п’ять років служби не кинув і тіні на свою репутацію. Цю обставину, наголошував він, аж ніяк не можна пояснити аскетичним ставленням до своїх службових обов’язків,— вона є наслідком його духовних чеснот. Зарандіа запевняв хрещеного, що його здібності, моральність і енергія потребують іншої, значнішої арени діяльності. Якось дізнавшись про мої дружні стосунки з Григорієм Пагава, Мушні Зарандіа попросив його виклопотати переведення в жандармерію, обіцяючи безмежною відданістю престолові заслужити довіру і вдячність начальства.

Я сам тридцять років служив династії Романових і знав дуже багато прикладів і найрізноманітніших принципів захисту святая святих існуючої влади, але філософія Мушні Зарандіа показала мені повий тип вірнопідданого. Я згодився протегувати хрещеникові Григорія Пагава з певною навіть цікавістю й інтересом.

Отак Мушні Зарандіа, дияконів син, тисяча вісімсот дев’яностого року почав свою кар’єру з молодшого жандармського чину. На той час Дата Туташхіа вже п’ять років перебував у абрагах.

Мушні Зарандіа прослужив у жандармерії двадцять три роки і за цей час: жодного фіаско, п’ять орденів, три позачергові чини, аудієнція у його величності в петербурзький період служби, іменний подарунок і чин полковника жандармерії. Для людини, хоч і освіченої, але плебейського походження, то був винятковий випадок. Звичайно, в будь-якій кар’єрі є елемент везіння, але Зарандіа, як на мою думку, висунувся тільки завдяки своєму природженому таланту. Цей чоловік, маючи надзвичайно гнучкий розум і енергійний характер, був разом з тим навдивовижу обережний і проникливий. І, крім того, якщо мені не зраджує пам’ять, я не зустрічав людини, котра домоглася б більших успіхів по службі, ніж полковник Зарандіа, і щоб при тому їй ніхто не заздрив. Його величність навіть назвав Мушні Зарандіа Македонським від жандармерії з нагоди однієї важливої його службової перемоги. Оце прізвисько до нього й пристало. Останні шість років служби Зарандіа був таємним заступником імперського шефа жандармів. За цей досить короткий період він став одним з тих людей, яких майже ніхто не знав у Петербурзі, але держава спиралася саме на їхню працю й талант...

Олексій Снєгир

— Родом я з Солдатської, великої кубанської станиці. Батька майже не пам’ятаю — п’яним він застудився й помер. Зосталися ми, брати-близнюки, та мати. Нам було по дванадцять років, коли мати захворіла й злягла. Землі в нас було небагато, була конячка, корова, свиня й гуси. Гусей у нашій станиці тримали майже всі. Літом пасли, восени продавали. Ми продавали штук півтораста, а були сім’ї — тримали по п’ять-шість сотень.

Що день, то ставало гірше матері. Ми з братом не знали, що робити, все у нас падало з рук. Сусід порадив узяти постояльця. Так і порішили. Постояльцеві було років двадцять п’ять — двадцять шість. Зійшлися ми з ним за три карбованці на місяць. За місяць він заплатив наперед, а пожив у нас, побачив наше горе й злигодні — дав іще за п’ять місяців наперед і загадав привести матері лікаря.

Звати було нашого постояльця Лука, але справжнє його ім’я було Дата Туташхіа. Про це я дізнався значно пізніше... Так ото ж, віддав Лука нам плату за п’ять місяців наперед. Привели ми з братом лікаря. Лікар оглянув матір і сказав, що їй уже нічим не допоможеш, грошей не взяв. Лука змусив другого лікаря привести. Та й другий не допоміг. У матері були сухоти, і танула вона, як свічка.