Розділ «Дата Туташхіа роман»

— І я зробив, що мені захотілося: відняв у тебе, оддав йому! — сказав Лука.

Селім пішов до виходу. Біля порога обернувсь і сказав Луці:

— Хочеш показати, який ти сміливий?.. І так знаємо. Брехати не буду — таких не багато стрічав.

— Зате таких, як ти, багато. А я — ніякий. І сміливістю не хизуюся,— мовив Лука.

Селім, тупцяючи біля порога, перш ніж одчинити двері, сказав йому:

— І тут твоя правда, Дато, таких, як я, багато, вся наша земля. В твоєму віці я був такий самий, може, трохи гірший. Час бере своє — відмовивсь я змінювати цей світ, торгую діжками. Світ з отаких складається,— він кивнув на Махмуда.— Не виправиш. Знає — в мене не виграє,— а сідає грати. Не сьогодні, то завтра знову мені програє. Чому? Сподівається виграти, жадібний дуже!

Черкес підскочив до Селіма. Пролунав ляпас.

— Іншим разом іще додам.

Селім вийшов, не сказавши ані слова. Пішов і Лука.

— А воно й справді,— сказав один з підмайстрів.— Яке кому діло, махлюють чи не махлюють!

— Отакий уже він є, не любить...— Гедеван обірвав фразу і поплескав мене по потилиці.— Іди собі.

Я вискочив з майстерні.

«Де пропадав? — накинувся на мене Маруда.— В яких чортів собачих запропастився?» Я був такий приголомшений усім побаченим, що якби він і не спитав мене, все одно про все розказав би. До ладу, з усіма подробицями геть усе до слова розказав я йому. «Чуб у того черкеса не світлий часом?» — спитав Маруда. «Світлий»,— кажу. Минуло трохи часу, і він знову запитав: «Того чорта з гнилого болота Лукою звати, а Селім, кажеш, назвав його Датою?» — «Еге»,— сказав я, і раптом мені стало страшно. Я не розумів, що мене налякало, але відчував: погано роблю.

Лука вернувся додому рано. Після вечері я спитав його:

— Ти відібрав у Селіма гроші, тому що він обдурював, еге?

Лука кивнув головою.

— Усяка гра — обман,— мовив я.

— Правильно! — згодився він.— А звідки ти знаєш?

— Маруда сказав. Іще він сказав, що на світі всі обдурюють одне одного.

Лука довго мовчав. Здавалося, забув про мене, та раптом обернувся й сказав мені: