Розділ «Дата Туташхіа роман»

...Отож, з другого боку... З другого боку, — і я це розумів,— цей чоловік притягав мене, як магніт, мені хотілося стати його другом, просто другом, поринаючи разом з ним і в розваги, і в пригоди, і я не знав, чого він чекає від мене, яких особливих розваг шукає і чи зможе знайти їх у моєму товаристві. А значить, як клієнт, Арзнєв Мускіа може кінець кінцем лишитися не задоволеним мною.

— Іраклію-батоно, — спитав Мускіа саме в цей час, — скажіть, куди ви збираєтеся йти сьогодні ввечері?... Я теж піду туди, якщо, звичайно, ви не заперечуватимете. Мені буде приємніше, коли все піде само собою, зумисне не треба нічого вигадувати.

— Слава богу,— полегшено зітхнув я.— Я саме про це й думав. І я згоден з тобою... Бачиш? Я кажу тобі — ти. Ми ж близькі друзі. Хіба не так?

— Так, так, — сміючись підтвердив Мускіа. — А тепер я піду. Ти ж на службі... Коли і де ми зустрінемося?

Поки він говорив, я машинально глянув на візитну картку. Дивна річ, і гадки не мав, що в жінок можуть бути візитні картки, ніколи їх не бачив. І це прізвище — звідки я його знаю... Я крутив перед собою ту картку, не відповідаючи на запитання гостя.

— Зачекай, Арзнєв, не йди...

Я подзвонив, увійшов секретар.

— Якого віку ця дама, ну, приблизно, звісно?

— Я знаю, що їй тридцять п’ять років, але на вигляд молодша, двадцять вісім або двадцять дев’ять можна дати.

— Гаразд, іди. Я тебе покличу.

Виходячи, він забрав пляшку з-під шампанського й келехи.

У мене на полиці стояла конторська книга — список клієнтів, не лише колишніх, а, можливо, й майбутніх. Тут були різні відомості: адреси, рухоме й нерухоме майно, сфера діяльності, капітал. Я розгорнув ту книгу на іменах: Ширер, Тавкелішвілі, Нано Парнаозівна, що стала Ширер-Тавкелішвілі.

Не тому, що я забув її ім’я, ні, просто, щоб перевірити свою пам’ять. Я ж знав Нано Тавкелішвілі ще в дитинстві. А торік я одержав від неї запрошення, але чомусь не пішов і надіслав вибачення.

Я подав візитну картку Арзнєву Мускіа.

— Прочитай.

Лаз узяв картку в руки й прочитав уголос те, що було написано.

Я здивувався, що людина, яка жила в Туреччині, так вільно читає російською. Я і раніше помічав, що грузинська вимова в його російській мові відчувається менше, ніж у моїй.

— Де ти навчився так добре говорити по-російському?

— Вчили змалку. А потім я довго був на Кубані, і там розмовляли по-російському. І російські книжки читаю іноді, хоч у гімназії мені не довелося вчитися.

Мені стало ніяково: Арзнєв Мускіа справляв враження освіченої, вихованої на аристократичний лад людини, Правда, два дні — надто короткий час, але перше враження не буває оманливим.