Розділ «Дата Туташхіа роман»

Лука Накашіа ховався ще кілька місяців, час від часу повертаючись додому,— погостює з тиждень і знову йде в ліс. Отак він потроху звик до домівки. І ми його не турбували. Нарешті йому й зовсім обридло гратися в козаків-розбійників, і він взявся за мотику.

Як і було між ними домовлено, Туташхіа через місяць з’явився в хатині сліпого Мордухая. Гість привітався, сів, далі — ані слова. Старий зрозумів, що Дата знає І про вбивство Буду Накашіа, і про все інше.

— Що Сарчимеліа пішов служити поліції і тепер ганяється за абрагами — ти знаєш? — спитав господар.

— Знаю. Вивели з пацюка людоїда!

Мордухай не зрозумів, про що мова, й питати не став.

Трохи перегодом Туташхіа стиха спитав:

— Мордухаю-друже, скажи, що робити людині, котра не знає, як бути і як жити далі?

— Ваша віра дає вихід, ліпшого від якого в інших вірах немає нічого,— монастир!

Дата похитав головою:

— Усі релігії і наше євангеліє мені зрозумілі доти, доки вони говорять людині, якою їй треба бути. А що далі від цього — нікуди не гоже і нікому не потрібне. І ось що дивне, в ченці йдуть, щоб на цей непотріб себе марнувати. А для добрих справ треба жити мирським життям. Ото буде правильно. Чернецтво не для мене. Піду.

— Куди?

— Зі мною і навколо мене стільки всього відбулося, що не зрозумію я тепер, як жити й що далі робити. А знати треба, без цього не можу. Хочу глянути на все здалеку. Може, там, куди йду, зрозумію, що робити. Може, чекає на мене там те, чого шукаю? Піду подивлюся.— І трохи згодом Дата Туташхіа додав:— Мордухаю-друже, треба мені, і неодмінно сьогодні, десять тисяч. Якщо не вернуся — плакали твої грошики; а як тебе живим не застану — оддам Ісакові. А як обидва живі будемо,— неодмінно поверну, ти ж мене знаєш.

Сліпий Мордухай мовчки встав, узяв костура і, вернувшись через чверть години, поклав перед Датою Туташхіа гроші.

Іраклій Хурцідзе

— Того ранку після нічної гулянки я сидів у своєму кабінеті й гортав газети. Але рядки розпливалися, голова розколювалась, і я нічого не тямив. Найпростіше було лягти в постіль і добре виспатися, але замість цього довелося теліпатись у контору на побачення з клієнтом. Побачення призначено було на годину дня. Суперечка виникла за якийсь там клаптик землі й тяглася вже вісім років. Обидві сторони пройшли псі судові інстанції, але ніхто не міг довести свого права на землю. Нескінченні позови й судова тяганина геть повимотували всіх, і саме цю обставину я сподівався використати, щоб якось примирити їх.

Юридичну контору я завів років шість-сім тому. Контори як контора: двоє присяжних повірених, нотаріус, двоє комісіонерів і кілька дрібних службовців. Бравсь я за найрізноманітніші справи: складав документацію при великих комерційних угодах, був посередником у купівлі-продажу, вів комісійні справи., Не скажу, що я був дуже багатий, але грошей було досить для безтурботного парубоцького життя. І хоч мені вже виповнилося тридцять п’ять років, але весь свій вільний час я марнував аж надто легковажно: пив-гуляв, грав у карти й розважавсь як міг. На це, звісно, витрачалися кругленькі суми, і я їх тринькав, ніскілечки не шкодуючи за тим. Місяців два на рік я проводив за кордоном, їздив у Москву, їздив у Петербург. Звичайно, здебільшого то були суто ділові поїздки, які я здійснював з ласки своєї юридичної контори, не відмовляючись при тому від утіх нашого швидкоплинного життя. Коротше кажучи, я був на той час досить відомим адвокатом, що мав цілком пристойний успіх. Само собою зрозуміло, що двері до вельможного панства тодішнього Тифліса були для мене завжди відчинені, хоч я рідко коли користувався своїм становищем і переступав їхній поріг. Тому, певно, що я ніколи не надавав особливого значення чинам і посадам — у мене було своє мірило для людей, свої міркування.

Так що я розказував? — що сидів після нічних розваг у конторі й чекав клієнтів. Аж ось увійшов секретар і доповів:

— Турецький підданий. Родом лаз[18], дворянин-землевласник, пан Арзнєв Мускіа — наголос на «а».

— Арзнєв Мускіа? Наголос на «а»?

— Так, пане.