Розділ «Дата Туташхіа роман»

— А й справді,— почав я розвивати його думку,— якщо ми допомагаємо клієнтам купувати всілякі матеріальні цінності, то чом не допомогти їм у інших випадках — купити те, що вони хочуть, адже це теж цінності. Але, мушу сказати, таких пропозицій моя контора ніколи не одержувала, і я щодо ведення таких справ не мав ніякісінького досвіду... Скажіть, як ви самі уявляєте, що ми маємо робити, аби здійснити ваші бажання?

— Я все це обміркував,— відповів він.— Вислухайте мене, і, якщо мій варіант вам буде до душі,— добре, а якщо ні і ви знайдете кращий,— я не заперечуватиму.— Він продовжував упевненіше: — Елізбар Кочакідзе знає: я хочу купити те, що ви самі для себе купуєте кожного божого дня. І тому направив мене до вас. Але в мене є одна умова — гроші ви повинні одержати наперед. Бо ж ніхто не знає, якого вигляду може набрати моя покупка. Але шлях до неї я бачу один: куди б ви не йшли — ви повинні брати мене з собою, з ким би не зустрічалися — ми повинні бути разом. Якщо ми зійдемося, зблизимось і станемо друзями, то будемо поводитися так, щоб для обох це було радістю й задоволенням. Я сподіваюся, що вам не доведеться червоніти за мене, але якщо й трапиться якась незручність, що ж удієш, коли ви взялися за такс діло. У ділі всяке буває. Але я хочу, щоб ви відповіли мені прямо: може, у вас немає часу, а може, я вам не до душі — тоді знайдіть мені гідну людину й доручіть їй виконати моє дивне прохання.

Зі мною діялося щось незрозуміле й радісне. Таке глибоке почуття прихильності й цікавості рідко хто міг заронити в мою душу. Пан Арзнєв Мускіа був навдивовижу привабливий, і пропозиція його видалася мені надзвичайно спокусливою, такою спокусливою, що я ладен був одразу ж погодитися, але, як відомо, наша професія не зносить необміркованих, поспішних рішень, і тому, трохи отямившись, я почав зважувати його слова.

Запала мовчанка. Арзнєв Мускіа терпляче ждав моєї відповіді. Увійшов секретар, доповів: завітали, мовляв, клієнти, ті, що з земельним позовом.

— Зачекають, ще не перша!..— Секретар вийшов, а я звернувся до мого нового клієнта: — Не буду критися,— сказав я,— що ви самі й ваше незвичайне замовлення дуже зацікавили мене, але є на нашому шляху складнощі, і ви повинні зрозуміти, в чому вони полягають: щоб витрати ваші себе оправдали, щоб ви мали задоволення від їх результатів, треба, щоб ми сподобалися один одному, треба, щоб наші зустрічі приносили нам радість... Розумієте? Люди розважаються з друзями.., Як би це сказати... Одне слово, з приємними їм людьми. А інакше розваги завдають лише клопоту й стають непосильним примусовим тягарем. Та ви мені вже симпатичні, але я не знаю, чи зможете ви відповісти мені тим самим, чи буде вам приємне моє товариство? Тепер про інше: що б то там не було, я передусім грузин, а потім уже адвокат. І я добре собі не уявляю, як це ми будемо розважатися разом, а платитимете ви один, мій гість?

— Платитимете ви, добродію,— відповів він палко.— Забудьте, що гроші мої, і витрачайте їх як завгодно... Хочу вам сказати, ви теж мені подобаєтесь, я кажу правду, і постараюся бути вам добрим другом. Мені здається, удвох ми зможемо добре провести час. Тільки одна умова: наш контракт має залишитися таємницею для всіх. Це неодмінно. Нехай мене вважають за вашого друга, що приїхав у гості до вас. Та коли я стану своїм серед людей, в коло яких ви мене введете,— я, можливо, після того не триматимуся за вас, якщо ви самі не захочете бути зі мною чи у вас з’явиться нова справа. Звичайно, мені не хотілося б згаяти на все це надто багато часу, хоч важко вгадати, скільки часу потрібно буде на це. Тепер я піду. Я знаю, ви не можете відповісти мені, не обміркувавши моїх слів, та я й сам не хотів би одержати поспішну згоду чи поспішну відмову.

Арзнєв Мускіа встав, поправив свій пояс і кинджал.

Коли можна завітати до вас знову, князю? — спитав він.

Я всміхнувся, в душі я вже згодився. Я не мав ані найменшого бажання відмовити йому. Ледве стримавшись, щоб не сказати йому про це, я відповів:

— Завтра, батоно Арзнєв. Годині о четвертій.

— У мене ще одне прохання. Якщо ви приймете мою пропозицію, вам доведеться оформити все це документально. Мені документ цей ні до чого, а вам може згодитися. Хто знає, що станеться в тому житті, яким ми житимемо разом: сварка, випадковий постріл або ще щось, не знаю, але перед законом ми повинні бути Клієнтом і постачальником. Я людина спокійна, не скандаліст. Не думаю, щоб на нас чигала якась неприємність, але все ж таки знайте: хоч би що сталося, я сам беру на себе все перед людьми, богом і законом. Це моє слово! На все добре, батоно Іраклію! До завтра.

Ми попрощалися по-дружньому. До цієї історії я намагався підійти з професіонального погляду, але в мене нічого не виходило, бо я ніяк не міг сприйняти Арзнєва Мускіа, котрий щойно вийшов, простим клієнтом. Який же він клієнт?.. Я думав так, думав сяк, а думки крутилися в одному напрямі: прийшов такий самий чоловік, як ти, до того ж симпатичний, до того ж ввічливий і гарний. Він хоче марнотратити життя в Тифлісі — у столиці своєї батьківщини, йому цікаво побачити вищий світ, пізнати людей. Він шукав те, що я мав завжди, як же дозволити йому платити за це, адже наше спільне життя не могло внести істотних змін у мій бюджет, я був безтурботний, і витрати аж ніяк не обтяжували мене. Єдине, що трохи непокоїло мене,— це отой документ. Ясно, що Арзнєву Мускіа він потрібен для моєї безпеки, але я звик жити безтурботно й не бажав застраховувати документами своє щастя. Та й взагалі, що могло статися при моєму авторитетові в громаді, впливові, численних знайомих і друзях? Яка неприємність могла нам загрожувати? В яких сильцях могли б ми заплутатися? Та хоч би як я поставився до того документа, я розумів, що Арзнєв Мускіа нізащо від нього не відмовиться. Він не схожий на людину, яка згодиться платити за свої забаганки чужими грошима. Я довго вагався. Нарешті вирішив скласти той документ, перший примірник віддати Мускіа, а другим не користуватися ніколи і по завершенні всіх справ повернути йому гроші.

Я прийняв клієнтів, які чекали на мене, годин через дві відпустив їх, як мені здавалося, примиреними і заспокоєними й заходився складати документ.

Арзнєв Мускіа, як ми й домовилися, прийшов на другий день у призначений час, увійшов до мене, всміхаючись, наче був знічений своєю вчорашньою пропозицією. Одягнений він був по-європейському, гарно й елегантно.

Арзнєв Мускіа уважно прочитав документ, який я йому подав, кивнув головою на знак згоди й спитав:

— Тут залишено місце для зазначення суми. Скільки грошей я маю внести?

Я засміявся.

— Я не взяв би з вас і карбованця, але бачу, мені не пощастить вас умовити. Нехай буде стільки, скільки ви вважаєте за потрібне.

— Двадцяти тисяч вистачить? У мене з собою лише тридцять. Десять я залишу собі про всяк випадок.

— Що ви сказали?..— здивувався я, бо на той час за двадцять тисяч можна було купити прекрасний маєток.