Розділ «Дата Туташхіа роман»

— Я хочу, князю, щоб ми були вільні в грошах.

«Це ще добре, що цей наївний чоловік попав до мене, а то бог знає, що лишилося б від його статку»,— подумав я.

— Ні, батоно Арзнєв, я візьму з вас три тисячі, не більше. Якщо цього не вистачить, можна буде докласти ще.

— Дешевий, виявляється, мій товар,— тихо мовив Мускіа, дістаючи із спідньої кишені гроші й кладучи їх на стіл.

Я заповнив місце, залишене для суми. Мускіа підписав документ і сховав оригінал. У нього був гарний чіткий почерк, але трохи нервовий, позбавлений спокою.

— Ну що ж, пане Арзнєв, віднині наш контракт набирає сили! — урочисто сказав я і подзвонив.

Секретар приніс шампанське й фісташки. Корок ударив у стелю. Піна полилася з келеха на сліпучо-білу серветку.

— Побажаємо успіху один одному, кожному зокрема і нам обом разом! — сказав Мускіа, цокаючись зі мною.

Секретар передав йому прибуткову касову квитанцію.

— Як у вас з європейським одягом? — спитав я.

— Коли я приїхав сюди, то пошив у Паперно чотири костюми,— сказав Мускіа.— Якщо цього мало чи кравець не годиться, я пошию ще. Та коли який одягати, маєте мені підказувати ви.

— Звичайно... Але кравець гарний і костюмів досить. А де ви зупинилися, пане Арзнєв?

— У готелі Ветцеля. Перший поверх, четвертий номер.

— У тому номері місяць тому жив мосьє Дорньє — французький багатий купець і нафтопромисловець. Зручний номер. З чого ж ми почнемо, батоно Арзнєв?

— Це вам вирішувати, Іраклію-батоно,— всміхнувся Мускіа.— Бачите, я з самого початку підкоряюся вам, і так буде завжди...

Ми провели разом лише тижнів два, а по тому він зник. Але він пройшов крізь мою душу, і слід від нього — як борозна. Цей чоловік народжений був для того, щоб поневолювати, підкоряти людей, котрих зустрічав на своєму шляху. Дивно, але й досі живе в мені те давнє почуття — суміш гострої, невиразної, так і не задоволеної цікавості, палкого інтересу, які він викликав у перший день нашого знайомства.

А зараз я, ви бачите, дуже старий, хоч Всевишній не позбавив мене пам’яті. Атож, я пам’ятаю все, але не розповідатиму вам про це, тому що в мене є зшитки... Ось відкрийте отой ящик... Так, отой... Там зшитки різного кольору, старі зшитки, тоненькі... Так-так! Дякую вам, молодий чоловіче! Ці зшитки ліпше за мене пам’ятають те, що було колись. Звісно, я писав не для того, щоб друкувати... Ні. Я писав для себе, і мені було приємно згадувати той час і того чоловіка, певно, тому, що я згадував свою молодість, а молодість завжди приємно згадувати... Сідайте й читайте. Якщо треба, перепишіть... А я? Е-ех! Старість — не радість.

Білий зшиток

...Отже, наша угода набрала сили, і мені треба було придумати програму розваг для Арзнєва Мускіа. Правду кажучи, мені це було б не важко, але заважала неприродність наших стосунків. Погодьтеся, все-таки це дивна справа. Бо ж Арзнєв Мускіа — замовник, покупець, і якщо він витрачає гроші, то має витрачати їх з вигодою: має бути задоволений результатом, задоволений своїм так званим «повіреним у справах», новими зустрічами й новими враженнями. Це з одного боку. А з другого...

Секретар відчинив двері і, пройшовши повз Арзнєва Мускіа, поклав мені на стіл візитну картку. Я так заглибився в свої думки, що спочатку не помітив її. Секретар, очевидно, здогадався, що я зараз нікого не можу прийняти. Він навшпиньках вийшов...