Розділ «Дата Туташхіа роман»

— Усе це одних рук діло, Дато,— сказав Мордухай.— Одна голова придумала; усе якось одне до одного.

— Хто ж вона, та людина? І чому такі розумні йдуть до неї на службу, хотів би я знати? — спитав Дата Туташхіа.

— Кожному своє. Бог багатьом дав розум, а тямущістю обдарував небагатьох. Яка тяма в людини, такі її й діла. У тих, про кого ти кажеш, погана тямущість. То які ж мають бути діла їхні? — мовив Мордухай.

Дата потер руки, подивився на вогонь і сказав:

— А коли ти жити починав, Мордухаю-батоно, що ти тямив?

— Вигоду та прибуток.

— Ну, а потім?

— Потім зрозумів, що все те — прах, та нічого кращого мені не трапилося, і тоді пішов до краю — збирав і множив нажите. І отак мало не до ста років.— У грубці сичала сира дровина.— Гарне їв, гарне пив, у гарному одязі ходив, але на другий день про це вже не пам’ятав. Усе перетворювалося в ніщо.— Мордухай змовк і задумався.— А знаєш, що з усього того в пам’яті лишилося?.. Якось у Мартвілі на базарі хлопчик козу продавав. Одежина на ньому була така брудна й порвана, якої я зроду не бачив. Торгувала козу старенька вдова: мор вибив усю сім’ю, лише онук зостався, немовля. Щоб виходити його, і купувала вона козу. Слізьми вмивалася — просила хлопчика продати худобину за шість гривеників, більше в неї й гроша не було! А хлопчина — нізащо. Я саме черкеску продавав там, дісталась вона мені дешево. Оддав я хлопчикові черкеску даром, нічого не взяв. Забути не можу його очей: і вірити не вірить, і радий до смерті, а здивуванню — краю немає. І ще пам’ятаю: взяв він у мене черкеску — зразу ж віддав старенькій козу за шістдесят копійок. Я — йому. Він — їй.

Туташхіа одірвав нарешті погляд від вогню й перевів на сліпого Мордухая.

— Пробував я по-твоєму. Сам знаєш, скільки разів пробував.

— Ну й що?

— Кого я одягнув-озув, той мене роззув-роздягнув. А не мене, то іншого, це вже однаково,— Туташхіа перевів погляд на сліпого Мордухая й налив собі горілки.

— Ну, а коли б не одягнув, не озув, що ж, ти гадаєш, та людина не пустила б іншого голим по світу? Чи навіть тебе — теж однаково?

Запала тиша. По тому Туташхіа мовив:

— Цього мені на думку не спадало.— І вихилив чарку.

Скінчили їсти. Туташхіа запалив люльку.

— Не піде він сам до братів Накашіа,— сказав Мордухай,— сміливості не вистачить. Але й спокою він не матиме, поки не помститься.

Ісак прибрав посуд. Витер на столі.

— Знайди, брате, Буду Накашіа,— сказав Дата Ісакові,— розкажи про все. А то сьорбнуть вони горя від того шакала.

На світанку Ісак набрав дрібного товару й вирушив у дорогу по гірських селах, але брати Накашіа замітали сліди, як ніколи раніше, спробуй знайди їх. Не встигли Датині слова дійти до них, як сталося те, чому судилося статися: Сарчимеліа вистеріг їх і одним пострілом убив Буду на місці. Лука, подумавши, що то поліція, втік. Сарчимеліа прийшов до посередника, помирився з поліцією, згодився служити і через два тижні вийшов полювати на розбійників.