Розділ «Дата Туташхіа роман»

— Дай бог здрастуватися, Дато-батоно, але я пішов би звідси, якби ти й сьогодні не заявився.

Туташхіа нахилив голову. Розбійник не зрозумів, чи відповідав Дата на його привітання, чи щось інше було в нього на думці. Тримався Сарчимеліа браво — йому хотілося справити на Туташхіа враження людини хороброї і сильної.

— Я хотів би поговорити з тобою віч-на-віч,— мовив розбійник і показав очима на Мордухая.

Туташхіа помахав кистю руки, і Сарчимеліа зрозумів, що наполягати не слід.

— Скажу тобі зразу, Дато-батоно, не за тобою була правда тоді, коли на дорозі ти відбив у нас людей, яких ми взяли, але я зла в душі не тримаю. І то брехня, що говорять про мене, нібито я злигався з Бечуні Пертіа. То все вигадки! — Сарчимеліа зачекав відповіді Дати Туташхіа, але абраг мовчав, дивлячись в обличчя співрозмовника, освітлене вогнем.

Сарчимеліа вже подумав, що Туташхіа мовчить, бо пригнічений твердістю його тону, але в абраговій позі — тільки втома і спокій.

— Дато Туташхіа,— заговорив він, уже хвилюючись,— ні ти, ні я не зацікавлені у наших з тобою чварах. У нас спільний ворог, і якщо нам разом притиснути його, ліпше буде.— Сарчимеліа знову замовк, чекаючи, що скаже Туташхіа, але відповіді все не було.

До розбійника, видно, дійшло, що не так пішла його мова, і він зніяковів:

— Дато-батоно, Накашіа спалили твій дім. Тебе знайдуть — уб’ють. Я в Сухумі в однієї жінки гроші ховав — Накашіа їх забрали. А було тих грошей стільки, що за них отаких будинків, як твій, сотню можна поставити — не менше!

І знову — аніякісінького враження. Жоден м’яз не ворухнувся на обличчі в абрага. Він так само, не зводячи очей, дивився в обличчя Сарчимеліа.

— Давай разом вимагати в них кожен своє. Я гадаю, так буде краще,— мовив Сарчимеліа.

Мордухай сів біля Дати. Розбійник утупився в сліпого, ніби поглядом хотів змусити його витягти з Туташхіа хоч слово. Звичайно, погляду цього Мордухай не міг бачити, і жодного слова він не сказав, але розбійник відчув, що старий ось-ось змусить його піти звідси.

— Ти що гадаєш, Дато-батоно, я розправлюся з братами Накашіа, а ти й пальцем не кивнеш? Може, так воно й вийде, та все одно твої гріхи на тобі й висітимуть. Ти послухай лишень, що про тебе люди кажуть. Ти ж розумний чоловік! — Сарчимеліа аж захлинався словами.

А Дата все ще мовчав. Розбійникові зовсім увірвався терпець.

— Дато-батоно, тільки тебе послухають Накашіа. Допоможи мені забрати в них гроші, і половина — твоя.

Млява усмішка майнула на обличчі в Туташхіа, а може, іскра мигнула в його очах і згасла. Сарчимеліа зрозумів, що його задьористий тон давно вже перейшов у благання, що не піде з ним Дата Туташхіа до братів Накашіа, але все одно розбійникові хотілося почути від Дати хоч слово!

— Іди, Ражо-брате, своєю дорогою,— промовив Дата Туташхіа.

Мордухай пошарив по столу руками, намацав патрони й подав їх розбійникові. Сарчимеліа зачекав якусь хвильку, перш ніж устати, порозтикав зброю і вийшов.

Почувся гавкіт сусідських собак, спочатку поблизу, потім здалеку. Невдовзі все стихло.

Увійшов у хату Ісак — Мордухаїв онук. Він почав готувати вечерю.