Розділ 12

Зовсім поряд від вирубки був хлопський двір: крита соломою хатинка та кілька клунь. Той факт, що там щось діється, підтверджував лютий гавкіт собаки та страшенний крик дворового птаства. Вереск дитини та плач жінки. Прокляття.

Він підійшов, лаючи про себе однаково як свою невдачу, так і своє сумління.

У повітрі літало пір’я, один зі збройних приторочував до сідла спійману птицю. Другий збройний шмагав нагаєм селянина, який корчився на землі. Інші шарпалися з жіночкою в подертій одежині й з дитиною, що чіплялася жіночці за ноги.

Він підійшов, без церемоній упіймав підняту руку з нагаєм, викрутив. Збройний завив. Ґеральт пхнув його на стіну курника. Схопив за комір, відтягнув іншого від жінки, відштовхнув до тину.

— Геть звідси, — виголосив коротко. — Пішли.

Швидко видобув меча на знак того, аби трактували його серйозним чином, відповідно до ситуації. І щоб вони добре пам’ятали про можливі наслідки невірного поводження.

Один зі збройних голосно засміявся. Другий підхопив той регіт, хапаючись за руків’я меча.

— Ти на кого кидаєшся, волоцюго? Смерті шукаєш?

— Я сказав: геть звідси.

Збройний, що приторочував птицю, розвернувся. І виявився жінкою. Ладною, хоча й з неладно примруженими очима.

— Життя тобі немиле? — Як виявилося, губи жінка вміла кривити ще більш неладно. — А може, ти розумово відсталий? Може, рахувати не вмієш? То я тобі допоможу. Ти лише один, а нас— трійко. Значить, нас більше. Значить, зараз ти повинен розвернутися та ухєрачити підстрибом, скільки є сил у ногах. Поки ноги маєш.

— Геть. Я повторювати не стану.

— Ага. Троє, значить, то для тебе дурня. А дванадцятеро?

Навколо застукотіли копита. Відьмак роззирнувся. Дев’ятеро озброєних вершників. Спрямовані на нього списи та рогатини.

— Ти! Гультяю! Меча на землю!

Він не послухав. Відскочив під курник, аби хоч якось прикрити спину.

— Що діється, Дзиґо?

— Поселянин чинив спротив, — пирхнула жіночка, названа Дзиґою. — Типу данину він уже заплатив, тож іще раз платити не стане, бла-бла-бла. Тож ми заходилися хама розуму вчити, а тут відразу отой сивий наче з-під землі виріс. Шляхетний рицар нам, як виявилося, потрапив під руку, захисник сиріт та вбогих. Сам-один, а нам в очі скакав.

— Такий він гарячий? — зареготав котрийсь із вершників, напираючи на Ґеральта конем і погрожуючи йому списом. — Побачимо, як застрибає, коли ми його проштрикнемо.

— Кинь меча, — наказав вершник у береті з пером, що виглядав, наче командир. — Меча на землю!