Розділ 10

— Ви все ж це робите. Усе ж бавитеся тією, як її звете, гоетією. Викликаєте тих істот, витягаєте з їхніх площин, з-за замкнених дверей. З неодмінною приспівкою «будемо їх контролювати, приставимо до справи». З тим самим виправданням: «Упізнаємо їхні секрети, змусимо розкрити їхні таємниці та аркани, завдяки чому звеличимо власну магію, станемо лікувати та зцілювати, винищимо хвороби та помилки природи, зробимо світ кращим, а людину— щасливішою». І неодмінно виявляється, що це брехня, що йдеться вам виключно про власні силу й владу.

Цара— це було добре помітно— рвався відповісти, але Пінетті його стримав.

— Що ж до істот з-за зачинених дверей, — продовжив Ґеральт, — тих, яких для зручності ми називаємо демонами, то напевне вам відомо те саме, що й нам, відьмакам. Що ми зрозуміли вже давно, що записано у відьмачих протоколах та хроніках. Демони ніколи не видадуть вам жодних секретів та арканів. Ніколи не дадуться запрягти себе до праці. Вони дають себе викликати та провести в наш світ виключно з однією метою: вони хочуть убивати. Бо це полюбляють. І ви про це знаєте. Але надаєте їм таку можливість.

— Від теорії,— сказав Пінетті після дуже довгого мовчання, — перейдімо, може, до практики. Думаю, що у відьмачих протоколах і хроніках записано й про таке. А ми очікуємо від тебе, відьмаче, не моральних трактатів, а власне практичних рішень.

— Радий був познайомитися, — Франс Торквіль простягнув Ґеральтові руку. — А тепер до роботи, на об’їзд. Сторожити та людей охороняти. Ми ж для цього існуємо.

— Для цього.

Уже в сідлі констебль нахилився.

— Готовий голову закласти, — сказав він тихо, — що про те, що я тобі зараз скажу, ти й сам добре знаєш. Але я все-таки скажу. Будь обережним, відьмаче. Поглядай навколо. Говорити ти не хочеш, але я своє знаю. Чаклуни точно тебе найняли, аби ти виправив те, що вони напартачили. Але якщо щось піде не так, то стануть шукати, на кого все звалити. А ти для цього дуже добре придатний.

Небо над лісом почало темнішати, раптовий вітер зашумів у кронах дерев. Загурчав далекий грім.

— Як не грози, так зливи, — говорив Франс Торквіль при наступній їхній зустрічі.— Кожен другий день гримить та дощить. А результат такий, що всі сліди, коли їх шукати, дощем затерто. Вигідно, вірно? Наче на замовлення. Це мені також магією відгонить, а точніше— Ріссбергом. Кажуть же ж, що чаклуни вміють погоду змінювати. Магічний вітер викликати, а природний так заклинати, аби він віяв, коли схочуть. Хмари проганяти, дощ або й град кликати, та й грози робити на замовлення. Коли їм те на руку. Аби, наприклад, сліди затирати. Що ти скажеш, Ґеральте?

— Чародії, то факт, уміють багато що, — відповів. — Погодою вони управляли завжди, з Першої Висадки, яка начебто виключно завдяки чарам Яна Беккера не скінчилася катастрофою. Але звинувачувати їх у всіх проблемах та поразках— це, думаю, перебір. Ти ж, зрештою, говориш про природні явища, Франсе. Просто такий ми маємо сезон. Сезон гроз.

Він підігнав кобилу. Сонце схилялося вже до заходу, ще до сутінок він мав намір провести патрулювання ще кількох поселень. Найближчою була колонія вуглярів, що стояла на галявині, званій Роговизна. Коли він був там уперше, супроводжував його Пінетті.

Місце різанини, на здивування відьмака, замість бути похмурим урочищем, яке б усі обходили здаля, виявилося місцем жвавої праці, де повно було людей. Вуглярі,— які самі себе називали курявниками, — власне працювали над побудовою нового мелера— конструкції, що служила для випалювання деревного вугілля. Мелер той був куполоподібно складеним стосом дерева, але складеним не абияк, а рівнесенько та акуратно. Коли Ґеральт та Пінетті під’їхали на галявину, то застали вуглярів за обкладенням того стосу мохом та старанним присипанням землею. Другий мелер, збудований раніше, уже працював, чи то коптів з усіх сил. Уся галявина була затягнена ядучим димом, різкий запах живиці бив у ніздрі.

— Як давно… — відьмак кашлянув. — Як давно, кажеш, сталося?..

— Рівно місяць тому.

— А люди працюють, наче все в порядку?

— На деревне вугілля, — пояснив Пінетті,— існує величезний попит. Тільки деревне вугілля дозволяє при спаленні отримати температуру, яка уможливлює плавку металу. Гутні печі під Доріаном та Горс Веленом не зуміли б функціонувати без вугілля, а гутництво— найважливіший промисел, що найшвидше розвивається. Завдяки попиту вуглярство— прибуткове заняття, а економіка, відьмаче, вона як природа й порожнечі не терпить. Убитих курявників поховали оно там, бачиш курган? Свіжий пісок же жовтіє. А на їхнє місце прийшли нові. Мелер димить, життя йде далі.

Вони спішилися. Курявники не звертали на них уваги, надто зайняті. Якщо хтось ними цікавився, так це жінки й діти, яких кілька бігало поміж куренями.

— Авжеж. — Пінетті відгадав запитання раніше, ніж відьмак його промовив. — Серед похованих під курганом також були діти. Троє. Три жінки. Дев’ять чоловіків та підлітків. Ходімо за мною.

Вони увійшли між штабелями деревини, що тут сушилася.