Розділ 7

— Я знаю.

— То чому?..

— Не знаю.

Вечорами вони виходили. Інколи до парку, інколи на пагорб, що стояв над портом, інколи просто прогулювалися по Пряних Рядах.

Провідали разом австерію «Natura Rerum». Кілька разів. Феб Равенга радів із того безмірно, кельнери за його наказом аж увивалися навколо них. Ґеральт нарешті пізнав смак тюрбо в чорнилах каракатиці. А потім— гусячого стегенця в білому вині й телячого костреця в овочах. Тільки з початку— і ненадовго— заважав йому нав’язливий та постійний інтерес інших гостей із зали. Потім, як і Литта Нейд, він не звертав на них уваги. Вино з тутешніх підвалів дуже в тому допомагало.

Пізніше вони поверталися до вілли. Корал скидала сукню вже в передпокої, абсолютно гола прямувала до спальні.

Він ішов слідом. Дивлячись. Любив на неї дивитися.

— Корал?

— Що?

— Відповідно до чуток, ти завжди можеш побачити те, що побачити захочеш. Що вистачить тобі для того кількох заклять та артефакту.

— Чуткам, — вона підвелася на лікті, зазирнула йому в очі,— здається, треба буде знову скрутити якийсь суглоб. Це мусить відучити чутки молоти язиком.

— Я дуже тебе прошу…

— Я жартувала, — відрізала вона. У голосі її не було навіть сліду веселощів.

— А що такого, — заговорила, коли він промовчав, — ти хотів би побачити? Або провістити? Як довго ти проживеш? Коли чи як ти помреш? Який кінь виграє Великі третогорські перегони? Кого колегіум електорів вибере ієрархом Новіграда? Із ким тепер Йеннефер?

— Литто.

— Про що тобі йдеться, можна дізнатися?

Він розповів їй про крадіжку мечів.

Блиснуло. А за мить із гуркотінням прокотився грім.

Фонтан тихесенько поплюскував, басейн пахнув мокрим камінням. Мармурова дівчинка скам’яніла в танцювальній позі, мокра та лискуча.

— Скульптура та фонтан, — поспішила з поясненням Корал, — не для заспокоєння моєї любові до претензійного кічу й не ознака поступки снобістській моді. Вони служать конкретним цілям. Скульптура зображує мене. У мініатюрі. У віці дванадцяти років.