Розділ 7

— Мені припинити?

— Цього я не говорив.

Корал поцілувала його в плече.

— Коли вона потрапила до школи, звалася Аїк, родового імені я не пам’ятаю. Мало того, що ім’я дивне, так вона ще й потерпала через проблеми з пігментом шкіри. Щоку мала поцятковану світлими плямками, і справді воно виглядало, наче мозаїка. Її, зрозуміло, вилікували вже після першого семестру: чародійка не може мати жодних недоліків. Але прізвисько, спочатку знущальне, прилипло. Вона й сама його полюбила. Але досить уже про неї. Говори до мене й про мене. Ну, давай.

— Що давати?

— Говори про мене. Яка я. Вродлива, вірно? Ну, скажи!

— Вродлива. Руда. І веснянкувата.

— Я не веснянкувата. Веснянки я усунула за допомогою магії.

— Не всі. Про деякі ти забула. А я їх видивився.

— Де ти… Ах. Так. Правда. Тож я веснянкувата. А яка ще?

— Солодка.

— Вибач?

— Солодка. Наче вафелька з медом.

— Ти певно з мене не насміхаєшся?

— Глянь на мене. У мої очі. Чи бачиш у них хоча б тінь нещирості?

— Ні. І це мене найбільше непокоїть.

— Присядь на край ліжка.

— Бо?

— Хочу взяти реванш.

— Вибач?