Розділ 7

— Я не злюся. Навпаки. Якщо подумати, то мушу визнати твою правоту. Так, це натуралізм чистої води. Тільки що все геть навпаки. Це ти мене заморочив та звабив. З першого погляду. Ти природно та анімалістично станцював переді мною шлюбний танець самця. Підстрибував, тупав, розпушував хвоста…

— Неправда.

— …розпушував хвоста та бив крилами, наче тетерук. Кукурікав та кудкудакав…

— Я не кудкудакав.

— Кудкудакав.

— Ні.

— Так. Обійми мене.

— Корал?

— Що?

— Литта Нейд… Це ж також не твоє справжнє ім’я, вірно?

— Моє справжнє було б непросто промовити.

— Це як?

— А скажи швидко: Астрід Литтнейд Асгейррфіннбьорнсдоттір.

— Розумію.

— Сумніваюся.

— Корал?

— Ага?

— А Мозаїка? Звідки в неї таке прізвисько?

— Знаєш, відьмаче, чого я не люблю? Запитань про інших жінок. Особливо коли той, який питає, лежить зі мною в ліжку. І розпитує замість того, щоби зосередитися на тому, на чому він саме зараз тримає долоню. Ти б не відважився на щось подібне, якби був у ліжку з Йеннефер.

— А я не люблю називати певні імена. Особливо в ту мить, коли…