Розділ «Частина ІІ. Мул»

Враження від Часового Сховища неможливо було визначити з першого погляду. Його не можна було назвати занедбаним, бо сховище було добре освітлене і кондиційоване, з кольоровими схемами на стінах і рядами зручних нерухомих крісел, очевидно, призначених для вічного використання. Воно не виглядало стародавнім, оскільки три століття, що минули, не залишили жодного помітного сліду. Тут явно ніхто не намагався створити атмосферу побожної поваги, бо саме приміщення виглядало простим, невибагливим і, по суті, навіть вбогим.

Та якщо не зважати на всі негативні моменти, дещо все ж таки привертало увагу – і це дещо було порожньою скляною кабіною, що займала половину кімнати. Чотири рази за ці три століття тут з’являлося живе зображення самого Селдона, який сидів і говорив. Двічі він виступав перед порожньою залою. Минуло три століття і дев’ять поколінь, відколи почало з’являтися зображення старого, який бачив останні дні всесвітньої імперії – і він все одно краще розумів Галактику, в якій жили його правнуки, ніж вони самі.

Скляна кабіна шанобливо чекала.

Першим завітав мер Індбур ІІІ, який приїхав на своєму церемоніальному автомобілі стривоженими та зачаєними вулицями. Разом із ним привезли його крісло, що було вищим та ширшим за решту. Його поставили попереду, і Індбур вивищувався над усіма, крім скляної кабіни.

Поважний урядовець, що стояв зліва від нього, поштиво схилив голову.

– Ваша величносте, всі заходи вже завершили для того, щоб якомога швидше поширити в субефірі ваше офіційне оголошення сьогодні ввечері.

– Добре. Що стосується спеціальних міжпланетних передач про Часове Сховище, то вони нехай тривають. Звичайно, жодних прогнозів або припущень у них не виголошуватимуть. Суспільні настрої досі задовільні?

– Напрочуд задовільні, ваша величносте. Підступні чутки, що останнім часом переважали, поширюються дедалі менше. Довіра до вас значно зростає.

– Добре! – Він жестом наказав підлеглому йти і поправив свою витончено зроблену горжетку.

Була вже за двадцять хвилин дванадцята!

Обрана група поважних достойників мерії – лідерів великих торгових організацій – почали з’являтися по одному або по двоє, з пишнотою, що відповідала їхньому фінансовому статусу та прихильності мера до них. Кожен представився мерові, вислухав кілька ласкавих слів і зайняв відведене місце.

І тут зовсім недоречно посеред усієї цієї пихатої церемонії з’явився Ранду з Притулку і без церемоній проштовхався до крісла мера.

– Ваша величносте! – пробурмотів він і вклонився.

Індбур насупився.

– Вам не давали дозволу на аудієнцію.

– Ваша величносте, я прошу дозволу вже тиждень.

– Мені шкода, але державні справи, до яких належить також поява Селдона…

– Мені теж дуже шкода, ваша величносте, але я змушений просити вас скасувати ваш наказ про розподіл кораблів незалежних торгівців між флотами Фундації.

Індбур почервонів від того, що його урвали на півслові.

– Зараз не час для дискусій.