Розділ «Частина ІІ. Мул»

– Так, моя власна, міледі. Мулові вона не подобалася, але я часто грав її для власного задоволення. Колись у юності я побачив палац – гігантське місце, прикрашене коштовностями; я бачив їх здалеку під час карнавалу. Там були неймовірно величні та могутні люди – такі мені не траплялися потім навіть на службі в Мула. Я створив лише вбогу імпровізацію, але на більше мій розум не здатен. Я назвав цю музику «Пам’ять про Рай».

Посередині розмови Міс нарешті прийшов до тями.

– Слухай, – сказав він, – слухай, Магніфіко, а ти хотів би заграти для інших?

На мить блазень відсахнувся від нього.

– Для інших? – спитав він, затремтівши.

– Для тисяч глядачів, – вигукнув Міс, – у великих залах Фундації. Ти хотів би бути поважним паном, усіма шанованим і багатим, і… – його уява зрадила йому. – То що? Га? Що скажеш?

– Але як я можу стати таким, ласкавий сер, якщо я лише бідний блазень, якому недоступні великі справи цього світу?

Психолог надув губи і ляснув себе по лобі. А потім сказав:

– Але ж твоя гра, друже! Якщо ти так зіграєш для мера та його торгівців, весь світ стане твоїм. Хіба тобі це не сподобалося б?

Блазень кинув швидкий погляд на Бейту.

– А вона зі мною залишиться?

Бейта засміялася.

– Звичайно, дурнику. Як я можу покинути тебе тепер, коли ти за один крок від багатства і слави?

– Це все буде вашим, – щиро сказав він, – усе багатство Галактики буде вашим, перш ніж я зможу віддячити вам за вашу доброту.

– Але, – безтурботно сказав Міс, – якщо ти спочатку допоміг би мені…

– Як саме?

Психолог витримав паузу і посміхнувся.

– Маленький поверхневий зонд, який не зашкодить. Він торкнеться лише кори твого мозку.

В очах Магніфіко спалахнув смертельний страх.

– Ні, тільки не зонд! Я вже бачив, як він діє. Він виснажує розум і залишає череп порожнім. Мул часто використовував його для зрадників, а потім відпускав їх, збожеволілих, вештатися вулицями, поки їх хтось не вбивав із жалю. – Він відштовхнув Міса.