Розділ «Частина ІІ Пошукова експедиція фундації»

– Послухайте, доку, – сказав він, – а чому би вам не махнути на Трентор?

– З якого дива?

– Бо тут від вас жодної користі. Ви сам не свій. Ви не можете працювати. А на Тренторі ви могли би виконати одне важливе завдання. Там є стара імператорська бібліотека з повними записами праць Комісії Селдона…

– Ні. Бібліотеку вже перерили вздовж і впоперек, і все без пуття.

– Колись вона допомогла Еблінгові Місу.

– Звідки ви знаєте? Він сказав, що знайшов Другу Фундацію, і моя мати вбила його за п’ять секунд після цього, бо це був єдиний спосіб не дати йому мимоволі розкрити цю інформацію Мулові. Але зробивши це, вона також, як ви розумієте, позбавила нас можливості дізнатися, чи дійсно Міс вивідав її місцерозташування. Зрештою, більше нікому не вдалося хоч би щось виснувати із цих записів.

– Якщо ви пам’ятаєте, Еблінг Міс працював під надзвичайно потужним впливом розуму Мула.

– Я це пам’ятаю, але на той момент розум Міса також перебував у ненормальному стані. Та й що ми з вами знаємо про те, як працюють мізки людини, яка перебуває під чужим емоційним контролем, про їх переваги та недоліки? В будь-якому разі я не летітиму на Трентор.

Антор насупився.

– Ну навіщо так гарячкувати? Я просто запропонував. Але, клянуся космосом, я вас не розумію. Ви ж із вигляду ніби на десять років постарішали. Вам, напевно, неймовірно важко. Але тут ви нічого такого надважливого не робите. На вашому місці я полетів би за дівчинкою.

– Саме так! Я теж хочу це зробити. І саме тому я цього робити не буду. Послухайте, Анторе, і спробуйте мене зрозуміти. Ви граєтеся – ми обидва граємося – із чимось таким, із чим ми просто неспроможні боротися. І якщо ви подумаєте про це холоднокровно, то багато чого зрозумієте і вибавитеся від свого донкіхотства. Уже п’ятдесят років нам відомо, що Друга Фундація є справжнім нащадком і учнем селдонівської математики. Це означає (і ви це теж знаєте), що нічого в Галактиці не відбувається поза їхніми обчисленнями. Для нас життя – це серія випадковостей, з якими ми ладнаємо за допомогою імпровізацій. Для них же усе життя – це мета, до якої вони йдуть, наперед усе розрахувавши.

Але в них є і недоліки. Їхня робота має статистичний характер, а насправді лише дії людських мас неминучі. І тепер я не знаю, яку роль відіграю як окрема людина у цьому розпланованому плині історії. Можливо, в мене і нема визначеної ролі, бо План залишає окремим людям свободу волі. Але я доволі важливий, і вони – вони, розумієте – могли принаймні передбачити мою можливу реакцію. Тому я й не довіряю своїм імпульсам, бажанням і можливим реакціям.

Я краще поставлю їх перед фактом непередбачуваності моїх реакцій. Я залишуся тут, незважаючи на те, що страшенно сумую за нею і хочу полетіти. Ні, я так не вчиню! Саме через те, що страшенно сумую і хочу полетіти.

Юнак сумно усміхнувся.

– Ви не знаєте свій розум так добре, як його мають знати вони. Припустімо, що, знаючи вас, вони можуть розрахувати і хід ваших думок, і що саме те, що ви вважаєте неможливою реакцією, і є найімовірнішою, і вони саме на це і розраховують, знаючи наперед, якими будуть ваші аргументи.

– У такому разі порятунку нема. Якщо я дослухаюся до тих міркувань, що ви виклали, і полечу на Трентор, то це теж може бути варіантом, який вони передбачили. Це нескінченний цикл хитрощів. Неважливо, як далеко я зайду у цьому циклі, я можу лише або поїхати, або залишитися. Усі ці виверти із заманюванням моєї дочки на інший край Галактики робилися не для того, щоб змусити мене залишатися на місці, бо я, найімовірніше, залишився б, якби вони нічого не робили. Це було зроблено лише для того, щоб я поїхав, і тому я залишуся.

Крім того, Анторе, не на все накладена печать Другої Фундації; не всі події є результатом того, що вони посмикують нас за ниточки. Можливо, вони не мають жодного стосунку до від’їзду Аркадії, і вона може залишатися у безпеці на Тренторі, в той час як усі ми тут загинемо.

– Ні, – різко сказав Антор, – зараз ви на хибному шляху.

– Маєте альтернативну інтерпретацію?

– Маю, якщо ви мене вислухаєте.