Розділ «Частина ІІ Пошукова експедиція фундації»

– Ти зможеш дістати всі деталі? Я маю на увазі, нічого не пояснюючи? Просто у процесі своєї основної роботи.

Семік припідняв верхню губу.

– П’ятдесят гіперреле? Та я за все життя стільки не використаю.

– Ми зараз в оборонному проекті. Ти можеш вигадати якусь нешкідливу галузь їхнього використання? Гроші у нас є.

– Гм. Можливо, я щось придумаю.

– І яка завбільшки вийде вся ця штука?

– Гіперреле можна роздобути мікроскопічного розміру… потім дроти… чипи… О Космос, та в тебе там кілька сотень схем!

– Я знаю. Тож яка завбільшки? Семік показав руками.

– Занадто велика, – сказав Дарелл. – Мені потрібно буде прикріпити цю штукенцію до пояса.

Він повільно зім’яв папірець з ескізом до розмірів кульки і кинув у попільницю, в якій він, спалахнувши на мить білим полум’ям, розпався на молекули.

– Хто там біля дверей? – поцікавився Дарелл.

Семік нахилився над маленьким, молочного кольору екраном на своєму столі і промовив:

– Це наш юний приятель, Антор. І хтось іще з ним.

Дарелл відсунув стілець.

– Іншим поки що нічого про це не кажіть, Семіку. Якщо вони довідаються, то ця інформація буде смертельною, а для ризику досить і двох життів.

Пеллеас Антор увірвався вихором у кабінет Семіка, де так чи інакше, а все ж і на ньому позначився вік його господаря. У млявому тургорі[8] тихої кімнати вільні, легкі рукави туніки Антора, здавалося, й досі колише вітерець знадвору.

– Докторе Дарелл, докторе Семік – Онум Дірідж, – відрекомендував він свого товариша.

Товариш був високий на зріст. Довгий прямий ніс надавав його худому обличчю похмурого вигляду. Доктор Дарелл подав руку.

Антор злегка усміхнувся.

– Лейтенант поліції Дірідж, – І промовисто уточнив: – Калганської поліції.