Розділ «Частина 3 Квеббін»

«…мертвий!» — так хоче закінчити Джонсі, але раптом його пронизує напад дикого болю. Цього разу не в стегні, а в голові. І горлі. Шию здавило вогняне намисто. І вся кімната стає прозорою, так, зовсім прозорою. Він дивиться прямо крізь стіну й заглядає в приміщення будиночка з шахтою, де собака, застряглий у дірці, народжує огидне червоне створіння, схоже на суміш тхора і величезного, просякнутого кров’ю хробака. Джонсі чудово знає, що це таке: один із байрумів.

Стікаючи кров’ю, лайном і плівковим лахміттям власної плаценти, поблискуючи бездумними чорними очима («Його очі , — думає Джонсі, — очі Сірого»), тварюка з’являється на світ, витягає тіло, намагається звільнитись, упасти в темряву, назустріч дзюрчанню води.

Джонсі дивиться на Генрі.

Генрі дивиться на Джонсі.

На мить юні й перелякані очі зустрічаються… а потім і вони зникають.

«Даддітс, — голос Генрі доноситься звідкись здалеку. — Даддітс відходить. Джонсі…»

Прощавай. Можливо, Генрі хоче сказати «прощавай». Але не встигає — обидва розтанули.

Була мить запаморочення, коли Джонсі перебував ніде, — відчуття повного відключення. Він вирішив, що, напевне, це смерть, що він із Сірим убив себе, сам собі перерізав горлянку, так би мовити.

Повернув його біль. Не в горлі, цей біль минув, і можна було знову дихати, він навіть чув, як повітря виходить і входить до нього великими сухими ковтками. Ні, цей біль — старий знайомий. Боліло стегно. Біль зловив його і жбурнув назад у світ, розкрутивши навколо розпухлого, верескливого стрижня, як м’яч на тетербольній[234] жердині. Під колінами в нього бетон, усі руки в шерсті, у вуха б’є моторошний, нелюдський скрекіт.

«Принаймні ця частина реальна, — подумав він. — Ця частина не в ловці снів».

Цей жахливий пронизливий звук.

Джонсі побачив тхороподібну істоту, вона звісилась у темряву й утримувалась у верхньому світі лише хвостом, який ще не вийшов із собаки. Джонсі кинувся вперед і схопив руками слизьке тремтливе тіло якраз тієї миті, коли воно звільнилось остаточно. Потім подався назад, намагаючись не звертати уваги на пульсуюче жаром стегно, тримаючи волаючу, вертку тварюку над головою, як карнавальний приборкувач із удавом. Вона вигиналася на всі боки, намагаючись дістати зубами до зап’ясть Джонсі, але пошматувала тільки рукав куртки, з якого вилетіли білі, майже невагомі клаптики набивки.

Джонсі повернувся на сповненому болю стегні і побачив людську фігуру в розбитому вікні, крізь яке проник Сірий. Незнайомець із витягнутим від подиву обличчям був у куртці камуфляжного забарвлення і тримав пістолет-кулемет.

Джонсі щосили відкинув вертлявого скаженого тхора, що було неважко. Пролетівши футів десять, він із вологим ляском упав на підлогу й миттю поповз назад, до шахти. Тіло собаки перекривало отвір, але не повністю. Місця залишалося достатньо.

— Стріляй! — заволав Джонсі чоловікові зі зброєю. — Заради Бога, стріляй, поки воно не дісталося води!

Але чоловік у вікні немов заціпенів. Остання надія людства стояла, наче прикипіла, дурнувато роззявивши рота.

Овен просто не міг повірити в те, що відбувалося прямо перед його носом. Якась червона тварюка, моторошний, потворний, безногий тхір. Одна річ — чути про подібне, зовсім інша — бачити. Воно поповзом підбиралося до отвору посеред підлоги, в якому застряг собака, витягнувши вгору лапи, немов просячи про помилування.

Чоловік — а це, мабуть, Тифозний Джонсі — кричить, вимагаючи, щоб він застрелив тварюку, а в Овена просто не піднімаються руки, вони неначе налилися свинцем. Ще трохи, і тварюка вислизне; після всього, що сталося, те, чому він сподівався запобігти, зараз станеться в нього на очах. Як у пеклі.

Він спостерігав, як створіння, звиваючись, ковзає вперед, видаючи моторошне мавпяче цвірінькання, що відгукується, здається, в самому центрі мозку; як Джонсі щосили незграбно намагається перегородити отвір, щоб схопити її або принаймні відігнати. Марно. Заважав собака.

Овен знову дав команду рукам підняти зброю і прицілитись, але нічого не вийшло. «МР-5» так само міг перебувати в іншій галактиці. Він ось-ось випустить цю тварюку. Стоятиме тут, як стовп, і дозволить їй утекти. Господи, допоможи йому.