Розділ «Частина 3 Квеббін»

Лежачи на холодній, усипаній листям підлозі, Джонсі похитав головою.

— Боюсь, я повернувся до стандартних п’яти чуттів. Екстрасенсорне сприйняття відійшло зовсім. Данайці можуть приносити дари, але потім, як індіанці, забирають їх назад. — Він розсміявся. — Чорт, за такі жарти мене можуть з роботи вигнати. Невже ти все ще хочеш узяти й пристрелити мене?

Овен звернув на останнє питання не більше уваги, ніж на семантичні відмінності між словами «пиздець» і «офігенсько». Курц наближався — ось у чому зараз потрібно було розібратися. Він не чув шуму мотора, але такий снігопад заглушував усі звуки, крім хіба що дуже гучних, як постріли, наприклад.

— Мені потрібно повернутися на трасу, — сказав він. — Залишайся тут.

— У мене є вибір? — відповів Джонсі й стомлено заплющив очі. — Господи, як би мені хотілося повернутись у свій теплий, затишний кабінет. Ніколи не думав, що скажу таке, але от сказав.

Овен розвернувся і, ковзаючи та спотикаючись, збіг сходами. Унизу він дивився на ліс обабіч стежки, але не надто уважно. Якщо Курц і Фредді залягли в лісі, десь між ним і «Хаммером», усе одно він навряд чи встигне їх помітити вчасно, щоб зробити що-небудь. Можна побачити сліди, але до того часу він настільки наблизиться до них, що ці самі сліди виявляться останнім , що він узагалі побачить. Залишилося сподіватися, що вони ще не встигли сюди дістатись. Довіритися старенькій фортуні, чому ні? Він багато разів потрапляв у найкрутіші халепи, і старенька фортуна завжди йому допомагала. Може, й цього разу…

Перша куля вдарила його в живіт і відкинула назад, випнувши дзвоном спину його куртки. Він ледь присів, щоб не впасти й не впустити «МР-5». Болю не було, відчуття таке, ніби отримав потужний удар нижче пояса великою боксерською рукавичкою на руці підлого супротивника. Друга куля чиркнула по голові, обпекла шкіру, немов на відкриту рану хлюпнули спиртом. Третій постріл влучив у праву верхню частину грудей, і це був повний атас — ноги його підкосилися, руки випустили карабін. Сил піднятися не залишилось.

Що там казав Джонсі? Про те, що тому, хто врятував світ, платять у традиційний спосіб. Загалом, не так уже й погано: Ісус он помирав шість годин, та ще й під прибитою нагорі табличкою зі знущальним написом, не кажучи вже про те, що коли настав час коктейлів, йому піднесли крутий розчин оцту.

Він лежав на краю вкритої снігом стежки, немов крізь туман чуючи якісь крики, не свої. Звук був такий, ніби волала якась гігантська розсерджена блакитна сойка.

«Це орел», — подумав Овен.

Йому вдалося зробити вдих, і, хоча у видиху було більше крові, ніж повітря, він зумів піднятися на ліктях. І побачив дві постаті, які виринули з-за заростей беріз і сосен, пригинаючись, як під час бойової атаки. Один кремезний, широкоплечий, другий — худорлявий, сивоволосий, аж світиться від радості. Джонсон і Курц. Бульдог і гончак. Отже, фортуна відвернулася. Зрештою, колись фортуна так чи інакше відвертається.

Курц став біля нього на коліна, блискаючи очима. В одній руці він тримав паперовий трикутник, зроблений із газетного аркуша, потертий і трохи пом’ятий від довгого перебування в задній кишені Курца, але все ж цілком упізнаваний. Паперовий капелюх. Ковпак блазня.

— Не пощастило, друже, — зронив Курц.

Овен кивнув. Що правда, то правда. Дуже не пощастило.

— Бачу, ви знайшли час зробити мені подаруночок.

— Знайшов. Але ти принаймні зробив, що хотів? — Курц показав підборіддям на приміщення опори.

— Дістав його, — насилу вимовив Овен. Рот заповнився кров’ю, він виплюнув її, спробував знову вдихнути й почув, що більша частина повітря з присвистом вийшла з нового отвору в його тілі.

— Що ж, — благодушно мовив Курц, — добре те, що добре закінчується, чи не так?

Він обережно примостив капелюх на голову Овена. Кров одразу ж почала вбиратися в папір і поповзла вгору, пофарбувавши червоним примітку про НЛО.

Десь над водосховищем знову пролунав крик. Можливо, з одного з острівців, які насправді були верхівками пагорбів і колись височіли над затопленою рівниною.