Розділ «Частина 3 Квеббін»

— Я готовий, — спокійно сказав Фредді, зупиняючись біля «Хамві», за яким вони гналися стільки миль.

— Чудово, — кивнув Курц. — Оглянь «ХМВ». Я прикрию.

— Зараз.

Фредді подивився на Перлмуттера, живіт якого знову досяг загрозливих розмірів, потім на «Хаммер» Овена. Причина стрілянини, яку вони чули раніше, стала зрозумілою: «Хаммер» був розстріляний. Залишилося тільки знайти відповідь на питання: хто роздавав, а хто приймав. Від «Хаммера» вели сліди, під безупинним снігом вони швидко згладжувались, але поки ще залишалися помітними. Сліди однієї пари ніг. У важких черевиках. Овен.

— Уперед, Фредді!

Фредді стрибнув у сніг, Курц вислизнув слідом за ним. Фредді почув клацання затвора. Сподівається на свій дев’ятиміліметровий. Що ж, і правильно — хто-хто, а він уміє з ним давати раду.

Фредді раптом відчув, як по спині пройшов холодок, ніби Курц прицілився в нього. Прямо в спину. Але що за нісенітниця? Овен — так, Овен — інша справа. Овен перетнув межу.

Фредді поспішив до «Хаммера», пригнувшись, із карабіном на рівні грудей. Без сумніву, йому не подобалося, коли за його спиною — Курц. Зовсім не подобалося.

Поки двоє хлопчаків наближаються до затканого байрусом ліжка, Сірий гарячково натискає кнопку «ВИКЛИК», але нічого не відбувається.

«Мабуть, усі системи забиті байрусом, — думає Джонсі. — Не пощастило. Не пощастило тобі, Сірий».

Він кидає погляд на телевізор і бачить, що його екранний двійник уже підтяг собаку до краю шахти. Може, вони запізнились? А може, ні. Поки сказати неможливо. Колесо ще крутиться.

«Привіт, Сірий, я так хотів познайомитися з тобою», — каже Генрі, витягаючи волохату від байрусу подушку з-під безвухої вузької голови Сірого. Сірий поривається відповзти на інший край ліжка, але Джонсі тримає його на місці, схопивши по-дитячому тоненькі руки прибульця. Шкіра на цих руках не гаряча й не холодна. Вона взагалі не схожа на шкіру на дотик. Вона схожа на…

«На ніщо, — думає він. — На сон».

«Сірий? — промовляє Генрі. — Так ми вітаємо гостей на планеті Земля». І навалюється подушкою на обличчя Сірого.

Під руками Джонсі Сірий пручається, смикається. Десь збуджено пищить кардіомонітор, немов у цього створіння дійсно могло бути серце, яке зараз перестало битися.

Джонсі дивиться на чудовисько, яке помирає, і хоче тільки одного: щоб усе це швидше скінчилося.

Сірий дотяг собаку до залізної кришки, яку зумів відсунути. З вузького чорного провалу йшов глухий ритмічний гуркіт протічної води та холодне вологе повітря.

Якби кінець був усьому кінцем, то чим скоріш би сталось це, тим краще[233]. Це з коробки з позначкою «ШЕКСПІР».

Задні лапи пса судомно сіпались, і Сірий чув вологий звук плоті, яку шматували: це байрум продирався одним кінцем і гриз іншим, пробиваючи собі шлях назовні. Під хвостом пса почувся писк, схожий на вереск незадоволеної мавпи. Треба скинути його в шахту, перш ніж він вибереться назовні. Народження у воді — умова не обов’язкова, але так його шанси на виживання будуть набагато вищими.

Сірий спробував був проштовхнути собачу голову в отвір між кришкою і цементом — не вийшло. Шия зігнулась, і безглуздо ошкірена морда пса вивернулася нагору. Продовжуючи спати (а може, і знепритомнівши), собака кілька разів здушено гавкнув.