Розділ «Частина 3 Квеббін»

— Це орел, — повідомив Курц і плеснув Овена по плечу. — Вважай себе щасливчиком, хлопчино. Господь послав тобі вісника війни, щоб він заспівав тобі…

Голова Курца вибухнула фонтаном крові, мозку й кісток. Овен устиг побачити останній вираз у блакитних, облямованих білими віями очах чоловіка — вражена невіра. Постоявши трохи на колінах, Курц повалився ниць тим, що залишилося від його обличчя, на сніг. Позаду нього стояв Фредді Джонсон, карабін його ще був піднятий, із дула струмував димок.

«Фредді», — спробував сказати Овен, але не зміг вимовити ані звуку. Однак Фредді кивнув, мабуть, прочитавши по губах.

— Не хотів, але цей покидьок збирався зробити те саме зі мною. Це й без читання думок було зрозуміло. Після стількох років.

«Закінчуй уже», — спробував сказати Овен, і Фредді знову кивнув. Можливо, Фредді все ж зберіг якусь крихту цієї чортової телепатії.

Овен згасав. Утомлений і знесилений. На добраніч, милі дами, на добраніч, Девіде, на добраніч, Чете. Спи, милий принце[235]. Він ліг спиною на сніг, і це було все одно що впасти в найм’якшу пухову перину. Звідкись здалеку знову долинув крик орла. Люди зазіхнули на його територію, потривожили сніговий осінній спокій, але ось-ось вони підуть, і водосховище знову буде лише в його владі.

«Ми були героями, — думає Овен. — Будь я проклятий, якщо це не так. Хрін з нею, з твоєю шапкою, Курце, ми були ге…»

Він так і не почув останнього пострілу.

Пролунав іще один постріл, і знову запанувала тиша. Генрі сидів на задньому сидінні «Хамві» поруч із мертвим, намагаючись вирішити, що робити. Шансів на те, що вони перестріляли один одного, мало. Шансів на те, що хороші хлопці — поправка, хороший хлопець — перестріляв поганих, ще менше.

Коли Генрі дійшов цього висновку, першим його бажанням було скоріше вискочити з «Хаммера» і сховатись у лісі. Але тут він глянув на сніг («довіку б цього снігу не бачити», — подумав він) і відмовився від цієї думки. Якщо Курц, чи хто там був із ним, повернеться в найближчі чверть години, сліди все ще буде виразно видно. Їм залишиться просто йти по ланцюжку і пристрелити його, як скаженого пса. Або тхора.

«Отже, добудь зброю. І пристрель їх першим».

Це вже краще. Він, звичайно, не Ваєтт Ерп[236], але стріляти вміє. Стріляти в людей — це далеко не те саме, що стріляти в оленів, і не треба бути психоаналітиком, щоб це зрозуміти, проте він був упевнений, що за нормальної видимості без вагань пристрелить цих хлопців.

Він уже потягся до ручки, коли почув здивований прокльон, глухий удар і черговий постріл. Цього разу дуже близько. Генрі вирішив, що хтось послизнувся й гепнувся на дупу, випадково спустивши при цьому курок. Може, сучий син просто застрелився? Чи на це слабка надія? Хіба це не було б…

Де там! До Генрі долинуло тихе бурмотіння: схоже, той, хто впав, піднявся і продовжив іти. Залишався єдиний вихід, і Генрі ним скористався: знову ліг на сидінні, прилаштував, як міг, руки Даддітса в себе на плечах і вдав мертвого. Навряд чи, звичайно, цей трюк спрацює. Погані хлопці проходили повз машини, вочевидь, не помітивши, що він іще живий, але тоді вони так поспішали, що зі штанів вистрибували. Тепер же їх навряд чи обдурять кілька дірок від куль, розбите скло і кров, що витекла з бідолахи Даддітса.

Почулося негучне рипіння снігу під чиїмись ногами. Судячи зі звуку, всього одна людина. Імовірно, мерзенний Курц. Останній, хто залишився в живих, цар гори. Наближається темрява. Смерть серед білого дня. Більше не його стара подруга — тепер він тільки вдавав мертвого, — але все одно наближається.

Генрі заплющив очі… внутрішньо стиснувся…

Кроки протупали повз «Хамві», не затримуючись.

Стратегічні цілі Фредді Джонсона були на цей момент надзвичайно практичними й невибагливими: він хотів дістатися до бісового «Хамві» й розвернутися, жодного разу не застрягши. Якщо це вдасться, йому хотілося минути промоїну на Іст-стрит (там, де настав кінець «субару», за яким гнався Овен) і не застрягнути в ній самому. Якщо ж він дістанеться до шосе, обрії трохи розширювалися. Думка про Массачусетську автомагістраль промайнула в нього у мозку саме в той момент, коли він відчинив дверцята і ковзнув за кермо «Хаммера» свого боса. І-90 тягнеться вздовж величезних територій. Є де сховатися.

Щойно він зачинив дверцята, огидний запах утробних газів і етилового спирту вдарив в обличчя, як ляпас. Перлі! Клятий Перлі! Через усю цю метушню він зовсім забув про це гаденя.

Фредді повернувся, підняв карабін… але Перлі лежав нерухомо. Не варто витрачати на нього кулю. Можна просто викинути його в сніг, і справу зроблено. Якщо пощастить, Перлі замерзне на смерть, навіть не прокинувшись. Він і його маленький дру…