Розділ «Частина 3 Квеббін»

Усі ці голоси лунали в його голові.

Рука попливла вперед, два виставлені пальці увіткнулись у ніздрі, закупоривши їх. На якусь мить вони завмерли, а потім, о Господи, почали втискатися далі. Хоч у Діка Маккаскелла було чимало сумнівних звичок, обкушування нігтів не було однією з них. Спочатку пальці просувалися насилу, затісно їм там було, але щойно потекла кров-змазка, вони мов збожеволіли. Почали звиватись, як хробаки. Брудні нігті стали розривати плоть, як кігті. Пальці просувалися все далі, все ближче до мозку. Ось уже він відчув, як ламаються хрящі, навіть почув…

«Припини, Сірий, припини це!»

І раптово пальці Діка знову стали його власними. Він із вологим ляском висмикнув їх із ніздрів. Кров ринула на прилавок, на гумовий килимок для дрібних монет із логотипом «Скоул»[222] і на роздягнену красуню в окулярах, чию анатомію він вивчав до того, як увійшла ця істота.

— Скільки з мене, Діку?

— Візьміть так! — знову це вороняче каркання, але цього разу гугняве, бо ніс був забитий кров’ю. — Ох, чорт, забирайте і йдіть! Забирайтеся звідси на хер!

— Ні, я наполягаю. Це торгівля, у якій товар певної ціни обмінюється на відповідну суму грошей.

— Три долари! — каркнув Дік. Шок уже почав діяти. Серце в грудях закалатало часто-часто, м’язи задзвеніли від припливу адреналіну. Він сподівався, що створіння забереться, але від цього ставало тільки нескінченно гірше: знати, що майбутнє, саме життя так близько, і розуміти, що все це може зникнути за примхою якогось божевільного.

Божевільний дістав потертий гаманець, відкрив і став ритись у ньому. Тривало це цілу вічність. Дікові так здалося. Поки він цим займався, з його рота, як і раніше, текла слина. Нарешті він витяг три долари й поклав їх на прилавок. Гаманець відправився назад до кишені. Потім тип понишпорив у кишені мерзенного вигляду джинсів («Як зі смітника», — подумав Дік), витяг жменю дріб’язку й кинув на килимок із рекламою «Скоул» три монети. Два четвертаки й десять центів.

— Чайові. Двадцять відсотків, — із неприхованою гордістю оголосив покупець. — Джонсі дає п’ятнадцять. Це краще. Це більше.

— Аякже, — прошепотів Дік, булькаючи кров’ю в носі.

— Гарного вам дня.

- І ви… не беріть собі того до серця!

Чоловік у помаранчевій куртці трохи постояв, опустивши голову. Дік чув, як він перебирає можливі відповіді, і йому хотілося кричати. Нарешті покупець заговорив:

— Візьму, якщо зможу. — Знову пауза. І потім: — Не треба нікому телефонувати, партнере.

— Не буду.

— Присягаєтесь Богом?

— Так. Присягаюся Богом.

— Я і є немов Бог, — зауважив покупець.

— Ну, добре. Як скажете…