Розділ «Частина 3 Квеббін»

— Босе.

Курца вже знову хилило до сну, коли Перлмуттер розвернувся — не без зусиль — і заговорив до нього. Вони щойно минули нью-гемпширський пункт оплати дорожнього збору, і Фредді Джонсон навмисне вибрав лінію з оплатою через автомат (боявся, що живий касир зверне увагу на сморід у кабіні, розбите скло, зброю… чи на все зразу).

Курц вдивився в спітніле, виснажене обличчя Арчі Перлмуттера з цікавістю. Можна навіть сказати, із захватом. І це той безбарвний рахівник-бюрократ, який не розлучається з портфелем у звичайних умовах і з планшеткою у польових, волосся завжди рівно, як під лінійку, зачесане на лівий проділ? Людина, яка хоч убий не могла змусити себе не використовувати звертання «сер», зникла. Обличчя хоч і стоншилося, та якось збагатилося чи що. «Він перетворюється на Ма Джоуд»[216], — подумав Курц і мало не засміявся.

— Босе, я досі хочу пити.

Перлі жадібними очима глянув на пепсі-колу Курца і вкотре з огидним звуком випустив гази.

«Ма Джоуд грає на трубі в пеклі», — подумав Курц і цього разу дійсно хихикнув. Фредді вилаявся, але вже без подиву й відрази, схоже, він звик і змирився.

— На жаль, це моя, салаго, — мовив Курц. — У мене самого в горлі пересохло.

Перлмуттер хотів щось сказати, але скривився від нового нападу болю. Він знову пукнув, але цього разу це була не труба, а немов дитина-нездара, що дме у флейту-піколо. Очі його примружилися, погляд зробився хитрим.

— Дайте пити, і я розповім вам дещо цікаве. — Пауза. — Те, про що вам необхідно знати.

Курц замислився. Дощ періщив по боках машини, заливаючи сидіння крізь розбите скло. Це кляте вікно — болячка в дупі, прости Господи, рукав його куртки наскрізь промок, але доведеться терпіти. Зрештою, кого винуватити?

— Себе, — зронив Перлі, і Курц від несподіванки здригнувся. Чорт забирай, наскільки ж моторошна річ — оце читання думок! Гадаєш, що вже звик, ба ні, відставити, виявляється, нічого подібного. — Звинувачуйте себе . І дайте мені цю кляту пляшку, босе .

— Припни язика, бздуне, — гримнув Фредді.

— Розкажи мені, що знаєш, і зможеш допити решту. — Курц підняв пляшку і побовтав перед змученим поглядом Перлі, не без веселого презирства до себе.

Колись він командував підрозділами і за їхньою допомогою змінював геополітичну мапу всього світу. Зараз же його команда — двійко людей і пляшка газованої води. Як же низько він упав. І через що? Через свою гординю , хвала Господу. Він мав воістину сатанинську гординю, і якщо це гріх, то він нього важко відмовитися. Гординя — це ремінь, який підтримує твої штани навіть після того, як ти залишився без штанів.

— Обіцяєте? — вкритий червоним пухом язик Перлі висунувся з рота і облизав пересохлі губи.

— Провалитися мені на цьому місці, якщо брешу, — урочисто вимовив Курц. — Дідько, друже, та візьми й прочитай мої кляті думки!

Якусь мить Перлі вивчав його, і Курц майже відчував, як моторошні маленькі пальці (грибок під кожним нігтем) повільно порпаються в його голові. Огидне відчуття, але він терпів.

Нарешті Перлмуттер задоволено кивнув.

— Тепер я чую більше, — сказав він і додав довірливим, переляканим шепотом: — Знаєте, воно пожирає мене. Мої нутрощі. Я це відчуваю.

Курц поплескав його по руці. Вони якраз проїжджали табличку «ЛАСКАВО ПРОСИМО ДО МАССАЧУСЕТСУ».