Розділ «Частина 3 Квеббін»

— Якщо сказане для тебе не порожній звук, ти відійдеш убік, — перебив Овен. — На цьому все. Крапка. Я відключаюся.

— Не роби цього, салаго! — закричав Курц. — Не роби, я забороняю!

Пролунало клацання, дуже гучне, а за ним — шипляча тиша з динаміків.

— Він відключився, — констатував Перлмуттер. — Відключив мікрофон. Вирубив приймач. Усе.

— Але ви його чули? — запитав Кембрі. — Безглуздо. Скасовуйте операцію.

На лобі Курца, прямо посередині, забилася жилка.

— Після того, що він зробив на базі, для мене його слова шеляга ламаного не варті.

— Але він казав правду! — заволав Кембрі і вперше повернувся обличчям до Курца, очі широко розплющені, у куточках — зарості Ріплі, або байрусу, або як вам зручно його називати. Його слина бризнула на щоки, лоб, респіратор Курца. — Я чув його думки! Перлі теж! ВІН КАЗАВ ЧИСТУ ПРАВДУ! ВІН…

І, знову рухаючись із надприродною швидкістю, Курц вихопив дев’ятиміліметровий пістолет із кобури на ремені й вистрілив. Постріл, що гримнув усередині «Хамві», був оглушливим. Фредді зойкнув від несподіванки і знову смикнув кермо, після чого машина наполовину розвернулась і далі поїхала по снігу боком уперед. Перлмуттер закричав і повернув сповнене жаху обличчя в червоних плямах, щоб глянути на заднє сидіння. Смерть обійшлася милостиво з Кембрі, не встиг він і руку підняти, як його мозок вилетів крізь потилицю й розбите вікно машини, де його забрав вітер.

«Що, не передбачав такого, салаго? — подумав Курц. — Не допомогла тобі твоя телепатія, га?»

— Ні, — сумно мовив Перлі. — З людиною, яка сама не знає, що зробить наступної секунди, каші не звариш. Не можна мати справу з психом.

Машина вже знову слухняно рухалась уперед — Фредді залишався чудовим водієм, навіть незважаючи на сильний переляк.

Курц навів пістолет на Перлмуттера.

— Назви мене психом знову. Я хочу це почути.

— Псих, — не замислюючись, вимовив Перлі й посміхнувся, оголивши ряд зубів уже з кількома дірами. — Псих-псих-псих. Але ти не застрелиш мене за це. Ти застрелив мого дублера, і більшого ти собі не дозволиш. — Голос його з кожним словом набував усе трагічнішої інтонації. Труп Кембрі завалився на двері, навколо понівеченої голови майоріли в холодному повітрі клаптики волосся.

— Заткни рота, Перлі, — сказав Курц. Йому вже покращало, він знов опанував себе. Принаймні Кембрі на це заслужив. — Тримай міцніше свою планшетку і язик за зубами. Фредді?

— Так, босе.

— Ти ще зі мною?

— З вами до кінця, босе.

— Овен Андергілл — зрадник, Фредді. Можеш подякувати Господу за те, що ми це з’ясували?