Розділ «Частина 3 Квеббін»

«Дзззинь! Дзззинь! Дзззинь!» — долинало нізвідки.

«Це у мене в голові, — подумав Овен. — Я це проектую, але він у мене в голові. Знову ця бісова телеп…»

Між ними на сидінні лежав пістолет. «Ґлок». Генрі взяв його, і дзвінки тієї ж миті припинились. Обхопивши рукоятку всіма пальцями, він підніс дуло до вуха.

«Аякже, — подумав Овен. — Нічого дивного. Подумаєш, людині по пістолету зателефонували. Звичайна річ».

— Алло, — сказав Генрі. Овен відповіді не чув, але стомлене обличчя товариша освітилося радісною усмішкою. — Джонсі! Я так і знав , що це ти!

«Хто ж іще? — саркастично подумав Овен. — Опра Вінфрі?[178]»

— Де…

Слухає.

— Йому був потрібен Даддітс, Джонсі? І тому… — знову слухає. Потім: — Водонапірна Вежа? Навіщо… Джонсі? Джонсі?

Генрі ще трохи потримав пістолет біля скроні, потім подивився на нього в задумі, ніби не розуміючи, що це, і поклав на сидіння. Усмішка зникла.

— Повісив трубку. Напевне, той другий повертається. Він його називає Сірий.

— Твій друзяка живий, але щось ти не радий цьому.

Генрі не був радий подумки , але говорити про це вголос уже не було сенсу. Спочатку він зрадів, та й чому б не зрадіти, коли людина, яка не байдужа тобі, телефонує старим «ґлоком», щоб погомоніти про те про се. Але зараз він явно був не в захваті.

— Він… вони … зараз на південь від Деррі. Зупинилися поїсти в «Дайзартс». Тільки Джонсі сказав «Дайпердз». Ми в дитинстві так називали це місце. По-моєму, він цього навіть не помітив. Мені здалося, він був наляканий.

— За кого він боїться? За себе? За нас?

Генрі націлив на Овена безрадісний погляд.

— Він каже, що боїться, аби Сірий не вбив патрульного поліцейського, щоб забрати його машину. Думаю, це головне. Блядь. — Генрі вдарив кулаком по коліну.

— Але він живий.

— Так, — сказав Генрі без особливого натхнення. — Він несприйнятливий. Даддітс… Тепер ти розумієш, хто такий Даддітс?

«Ні, і сумніваюся, що ти, Генрі, сам це розумієш… Але, може, я зрозумію, що ти хочеш сказати».