Розділ «Частина 2 Сірі чоловічки»

Сірий обвів поглядом коробки. Для створіння, яке навіть не вміло мислити до пуття, Джонсі мав просто величезне сховище. Питання на майбутнє: навіщо істоти, які так слабко думають, наділені такою багатою пам’яттю? Чи пов’язане це якось із їхньою роздутою емоційною природою? А емоції викликали побоювання. Емоції Джонсі викликали дуже великі побоювання. Вони завжди є. Завжди напоготові. Їх завжди так багато.

«Війна… голод… етнічні чистки… вбивство заради миру… знищення язичників іменем Христа… забиті на смерть гомосексуалісти… бактерії в пробірці, пробірки в ракетах, націлених на всі міста світу… Та годі, Джонсі, що таке маленький байрус, між нами кажучи, порівняно з сибірською виразкою? Святі банани, та ти все одно через п’ятдесят років помреш. Байрус — це добре! Розслабся й отримуй задоволення».

— Ти змусив того хлопця встромити собі в око ручку.

Сказано сердито, але це краще, ніж нічого. Вітер завивав, пікап заносило з боку в бік, а Сірий їхав у ньому, використовуючи навички Джонсі. Видимість упала майже до нуля, він зменшив швидкість майже до двадцяти миль на годину і думав, що, вичистивши гніздечко Курца, непогано було б на певний час зовсім зупинитися. Поки що можна було поговорити зі своїм господарем. Сірий сумнівався, що зуміє виманити його з кімнати, але за розмовою хоча б швидше мине час.

— Мені довелося це зробити, приятелю. Мені потрібна машина. Я останній.

- І ніколи не програєш.

— Так, — погодився Сірий.

— Але ти ніколи не потрапляв у таку халепу, правда ж? Тобі ніколи не зустрічався той, до кого ти не можеш дістатися.

Джонсі сміється з нього? Сірий відчув перший напад гніву. А потім Джонсі мовив те, про що сам Сірий уже думав:

— Напевне, тобі варто було вбити мене в лікарні. Чи то був лише сон?

Сірий, не зовсім розуміючи, що таке «сон», не відповів. Його все більше дратував цей бунтівник, який забарикадувався в тому, що до цього часу вже мало стати його, Сірого, розумом. Узяти хоча б те, що йому не подобалося називати себе Сірим, — це не відповідало його концепції усвідомлення себе і не вкладалось у видовий розум, частиною якого він був; йому навіть не подобалося називати себе «він», бо він був водночас двостатевим і не мав статі. Проте зараз він скутий цими поняттями, і в нього не вийде звільниться від них доти, доки не буде поглинено глибинну сутність Джонсі. Жахлива думка прийшла до Сірого: що, як його концепції і поняття не мають сенсу?

Така ситуація йому страшенно не подобалась.

— Хто такий Даддітс, Джонсі?

Немає відповіді.

— Хто такий Річі? Чому він був лайном? Навіщо потрібно було його вбивати?

— Ми не вбивали!

В уявному голосі почулося легке тремтіння. Ага, це вже щось. І щось цікаве: Сірий адресував останнє запитання особисто Джонсі, але той відповів у множині: «ми».

— Вбивали. Або ти гадаєш, що це ви його вбили.

— Брехня.

— Нерозумно так говорити. Твої спогади про це прямо переді мною, в одній з коробок. Там сніг і туфля. Коричнева, замшева. Виходь, сам побачиш.