Розділ «Частина 2 Сірі чоловічки»

Сірий натиснув кнопку.

— Там їжа, чорти б її забрали. Вас зрозумів.

Знову тиша, цього разу трохи довша, настільки довша, що він устиг подумати, чи не сказав чогось неправильного, не попався на чому-небудь, але потім рація мовила:

— Мабуть, доведеться чекати наступних очисників. А ти їдь далі. Кінець зв’язку.

У голосі Товстуна-4 звучало неприховане роздратування. Файли Джонсі підказували, що причиною було те, що Джанас, їхній найкращий водій, заїхав надто далеко вперед, аби допомогти. Це добре. Він однаково поїхав би далі, але непогано мати ще й офіційний дозвіл Товстуна-4, хто б він не був.

Зазирнувши у файли Джонсі (які він тепер бачив так само, як їх бачив сам Джонсі, — у вигляді коробок у величезному приміщенні), Сірий сказав:

— Вас зрозумів. Кінець зв’язку. — І, ніби згадавши щось: — На все добре.

Біла речовина, моторошна, ненадійна, була скрізь, і все-таки Сірий ризикнув трохи додати швидкості. Поки він залишається в зоні, яку контролюють озброєні люди Страшного Курца, йому загрожує небезпека. Однак, виплутавшись із сіті, він зможе дуже швидко закінчити свою справу.

Те, що йому було потрібне, мало якийсь стосунок до місця, яке називалося Деррі, і, повернувшись до великого сховища, Сірий зробив дивовижне відкриття: його мимовільний господар знав про це або відчув, тому що саме файли, пов’язані з Деррі, Джонсі перевозив, коли Сірий увійшов і мало не спіймав його.

Охоплений несподіваним хвилюванням, Сірий пошукав потрібні коробки, які могли залишитись, і заспокоївся.

Він знайшов те, що шукав.

Біля коробки з найважливішою інформацією на боці лежала ще одна, дуже маленька й запилюжена. На ній чорним було написане одне слово: «Даддітс». Якщо тут були інші коробки з такою позначкою, вони були заховані. Цю забули випадково.

Більше з цікавості (яку Сірий теж запозичив з арсеналу почуттів Джонсі), ніж із якоюсь певною метою, він відкрив коробку. Усередині лежав яскраво-жовтий пластиковий контейнер. На ньому гралися безглузді фігури, у яких файли Джонсі впізнали «мультики» і «Скубі-Ду». На бічній стінці була наклейка: «Я належу Дуґласу Кейвеллу, Деррі, Мейн, Мейпл-лейн, будинок 19. Якщо хлопчик, якому я належу, загубиться, зателефонуйте…» Далі йшов набір цифр, занадто нерозбірливих і вицвілих, щоб розібрати, мабуть, якийсь код, що Джонсі вже забув його. Сірий відкинув убік контейнер, призначений, імовірно, для перенесення їжі. Скоріше за все, нічого важливого… Хоча в такому разі навіщо Джонсі ризикував своїм існуванням заради того, щоб сховати інші коробки з позначкою «Даддітс» (і деякі з позначкою «Деррі») в безпечне місце?

ДАДДІТС = ДРУГ ДИТИНСТВА . Сірий виявив це під час першої зустрічі з Джонсі в «лікарні»… І якби він тоді знав, скільки неспокою йому заподіє Джонсі, він би тоді ж, відразу стер його свідомість. Ні слово «дитинство», ні слово «друг» не мали для Сірого ніякого емоційного навантаження, але він розумів їх значення. Не знав він того, який стосунок міг мати друг дитинства Джонсі до того, що відбувається сьогодні.

Одне пояснення йому все-таки спало на думку: його господар збожеволів. Утративши власне тіло, він з’їхав з глузду і просто взяв коробки, які стояли найближче до дверей його незрозумілої фортеці, у божевіллі приписавши їм значущість, якої ті насправді не мали.

— Джонсі, — промовив Сірий голосовими зв’язками Джонсі. Ці істоти — генії механіки (ще б пак, інакше в такому холодному світі просто не вижити), але розумовий процес у них дуже дивний і недосконалий: іржаві думки в їдких калюжах емоцій. Їхні телепатичні здібності мізерні. Короткочасна телепатія, здатності до якої вони тепер набули завдяки байрусу і кіму (останній вони називають «вогні»), їх дивує і лякає. Сірому насилу вірилося, що вони ще не знищили весь свій вид. Істоти, не здатні мислити по-справжньому, просто божевільні, поза всяким сумнівом.

Тим часом істота в дивовижній неприступній кімнаті не відповідала.

— Джонсі.

Нічого. Але Джонсі слухав, у цьому Сірий не сумнівався.

— Немає ніякої потреби так страждати, Джонсі. Сприймай нас тими, хто ми є… Не загарбники, а рятівники. Приятелі.