Розділ «Частина 2 Сірі чоловічки»

Одну хвилюючу мить йому здавалося, що Джонсі зараз так і вчинить. Якщо він це зробить, Сірий одразу ж відправить його назад до лікарні. Джонсі зможе побачити свою смерть по телевізору. Щасливий кінець фільму, який вони дивилися разом. А потім — усе, ніякого Сірого більше не буде. Буде тільки те, що Джонсі називав хмарою.

Сірий уп’явся нетерплячим поглядом у ручку дверей, сподіваючись, що вона ворухнеться. Вона не ворухнулася.

— Виходь.

Нічого.

— Ти вбив Річі, боягузе! Ти і твої дружки. Ти… ти заснив його до смерті. — І хоч Сірий уявлення не мав, що таке сни, він знав, що це правда. Або що Джонсі вірив, що це правда.

Нічого.

— Виходь! Виходь і… — Він пошукав у спогадах Джонсі. Багато з них зберігались у коробках із написом «Кіно» — схоже, Джонсі найбільше у світі любив кіно, — і Сірий вихопив з однієї з них слова, які здалися йому особливо сильними: — І бийся, як чоловік!

Нічого.

«Ах ти сволота, — подумав Сірий, учергове грузнучи в болоті емоцій свого господаря. — Сучий син. Упертий паскудник. Поцілуй мене в корму, упертий ти паскуднику».

У ті дні, коли Джонсі ще був Джонсі, він часто виявляв гнів тим, що бив кулаком об щось. Сірий зробив це зараз, опустивши кулак на середину керма машини з силою, достатньою, щоб загув клаксон.

— Розкажи! Не про Річі, не про Даддітса, про себе . Чому ти не такий, як усі? Я хочу знати причину.

Немає відповіді.

— Річ у крибі? Так?

Як і раніше, мовчання, але Сірий почув за дверима кроки Джонсі. І, можливо, слабкий вдих. Сірий посміхнувся губами Джонсі.

— Поговори зі мною, Джонсі… Пограємо в гру, вб’ємо час. Хто такий цей Річі, крім дев’ятнадцятого номера? Чому ти гнівався? Тому що він був тигром? З «Тигрів Деррі»? Хто такий Даддітс?

Нічого.

Пікап повільно просувався крізь бурю, фари майже не пробивали густої білої стіни. Голос Сірого звучав тихо, скрадливо.

— Ти помітив, що залишив одну коробку Даддітса, друже мій? У цій коробці інша коробка, жовта. На ній Скубі-Ду. Це ж не справжні люди, так? Вони з кіно? З телевізора? Тобі потрібна ця коробка? Виходь, Джонсі. Виходь, і я віддам тобі її.

Сірий прибрав ногу з педалі газу і дозволив пікапу відкотитися наліво, де снігу було більше. Тут щось відбувалось, і він хотів зосередити на цьому всю свою увагу. Силою витягнути Джонсі з укриття не вийшло… Але сила — не єдиний спосіб виграти битву або війну.

Пікап стояв біля огорожі дороги посеред уже справжньої заметілі. Сірий заплющив очі й відразу опинився в яскраво освітленому сховищі спогадів Джонсі. Позаду нього під рівними рядами ламп денного світла на милі розтяглися штабелі коробок. Прямо перед ним були зачинені двері, потерті, брудні і з якоїсь невідомої причини неприступні. Сірий приклав до них трипалі долоні й заговорив тихим, довірливим і водночас вимогливим голосом: