Розділ «Частина 2 Сірі чоловічки»

Через кілька хвилин праворуч з’явився зруйнований курінь. На снігу перед ним, застрягнувши однією ногою під проваленим бляшаним дахом, лежав Піт. Збоку він видавався мертвим, але був живий. У цій грі вдати мертвого було неможливо — він чув думки Піта. Коли він під’їхав і заглушив мотор снігохода, Піт підвів голову й оголив решту зубів у невеселій посмішці. Лівий рукав його куртки почорнів і підплавився. На правій руці залишився тільки один робочий палець. Уся видима шкіра майже суцільно була вкрита байрусом.

— Ти не Джонсі, — вимовив Піт. — Що ти зробив із Джонсі?

— Сідай, Піте, — сказав Сірий.

— Не хочу з тобою нікуди їхати. — Піт підняв праву руку — відкушені пальці, золотаво-червонуваті нарости байрусу — і витер нею лоб. — Вали на хрін звідси. Сідай на свого поні і скачи далі.

Сірий опустив голову, яка колись належала Джонсі (сам Джонсі спостерігав за всім цим із вікна свого притулку в покинутому складі братів Трекерів, не маючи змоги ні допомогти, ні змінити що-небудь), і подивився на Піта. Піт закричав, тому що байрус, яким поросло все його тіло, почав стискатися, запускаючи коріння в м’язи та нерви. Нога, застрягла під проваленим дахом, смикнулася, вивільнилась, і Піт, кричачи, скарлючився в позу зародка. З рота й носа ринула кров. Коли він знову закричав, із ясен вивалилися ще два зуби.

— Сідай, Піте.

Схлипуючи, притискаючи до грудей скалічену руку, Піт спробував звестися на ноги. Перша спроба виявилася невдалою, він знову розтягся на снігу. Сірий на це нічого не сказав, просто сидів на «Арктик кет» і спостерігав.

Джонсі відчував біль, відчай і божевільний страх Піта. Страх відчувався найсильніше, і він вирішив ризикнути.

«Піте».

Ледь помітний шепіт, але Піт почув. Він підняв голову. Виснажене обличчя, поцятковане грибком, що його Сірий називає «байрус». Коли Піт облизав губи, Джонсі зауважив, що байрус росте і в нього на язиці. Інопланетна молочниця. Колись Піт Мур хотів стати космонавтом. Колись він заступився за меншого і слабшого перед великими й сильними. Він заслуговував на кращу долю.

«Не скакати, не грати».

Піт мало не всміхнувся. Це було і прекрасно, і зворушливо. Цього разу він спромігся підвестись і повільно підійшов до снігохода.

У порожньому кабінеті, де був ув’язнений Джонсі, засмикалася дверна ручка.

«Що це означає? — запитав Сірий. — Що таке «не скакати, не грати»? Що ти там робиш? Повертайся до лікарні і дивись зі мною фільм. І взагалі, як ти потрапив туди?»

Тепер настала черга Джонсі не відповідати, і він зробив це з превеликим задоволенням.

«Ну нічого, я все одно ввійду, — продовжив Сірий. — Коли буду готовий. Ти думаєш, що можеш замкнутись і не впустити мене, але ти помиляєшся».

Джонсі зберігав мовчання — не варто провокувати істоту, яка тимчасово володіє його тілом, — але не вважав, що помиляється. З іншого боку, йти він не насмілювався. Якщо він спробує це зробити, його миттю проковтнуть. Він усього лише зернятко в хмарі, шматочок неперетравленої їжі в інопланетному шлунку.

Краще не висовуватися.

Піт сів позаду Сірого та обхопив руками талію Джонсі. Через десять хвилин вони проїхали повз перевернутий «скаут», і Джонсі зрозумів, що так затримало Піта й Генрі, коли вони поверталися з крамниці. Дивовижно, як вони обидва вижили. Йому б хотілося оглянути машину ретельніше, але Сірий зменшувати швидкості не став, і «Кет», підстрибуючи на лижах між двома засипаними снігом коліями, помчав далі.

Милі через три вони в’їхали на пагорб, і Джонсі побачив кулю зі сліпучого жовто-білого світла, яка чекала на них, зависнувши в якомусь футі над дорогою. Вона здавалася гарячою, як полум’я зварювального апарату, але все ж не була такою, бо сніг під нею не танув. Майже напевне це був один із тих вогнів, які вони з Бобром спостерігали в небі над тваринами, що бігли з Ущелини.