Розділ «Частина 2 Сірі чоловічки»

«Криб», — відповідає Джонсі. Він почав відчувати запах розкладання істоти. Цей запах приніс із собою до мисливського будиночка Маккарті. Запах ефіру. Йому знову спадає на думку, що потрібно було застрелити поганця, застрелити до того, як він потрапив у тепле місце, і залишити колонію, яка жила в ньому, замерзати під насидженим місцем на старому клені разом із холонучим тілом.

«Так, криб, — вимовляє Сірий. Ловець снів уже тут, звисає зі стелі й повільно обертається над головою Сірого. — Усі ці речі, яких ми не хочемо розкривати один одному, відсунемо їх убік, щоб повернутися до них пізніше. Відкладемо їх у криб».

«Що ти хочеш від мене?»

Сірий дивиться на Джонсі незмигним поглядом. Наскільки може судити Джонсі, він не може моргати, бо не має ні повік, ані вій.

«Ні повік, ані вій, — каже істота, тільки Джонсі чує голос Піта. — Хто такий Даддітс?»

І Джонсі настільки здивований голосом Піта, що мало не прохоплюється… Чого, зрозуміло, і домагалась істота: застукати його зненацька і змусити прохопитися. Хитрий тип, хоч і помирає. Потрібно бути напоготові. Він посилає Сірому картинку великої бурої корови з табличкою «Корова Даддітс» на шиї.

І знову Сірий посміхається без посмішки. Посміхається в голові Джонсі.

«Даддітс — корова? — каже він. — Не думаю».

«Ти звідки?» — питає Джонсі.

«З планети Ікс. Ми прилетіли з помираючої планети їсти піцу «Доміно», здійснювати покупки в кредит на вигідних умовах і вивчати італійську за програмою Берліца», — цього разу голос Генрі. Після цього містер І-Ті-Телефонувати-Додому повертається до власного голосу… Ось тільки (стомлено, без жодного подиву розуміє Джонсі) цей голос — його, голос Джонсі. І він знає, що б сказав Генрі: у нього галюцинації на ґрунті загибелі Бобра.

«Та вже ні, — думає Джонсі. — Зараз ні. Тепер він Яйцеголов, а Яйцеголову краще знати».

«Генрі? Він скоро помре», — байдуже промовляє Сірий. Його рука повільно пересувається по ковдрі, три довгі сірі пальці змикаються на зап’ясті Джонсі. Сіра шкіра тепла й суха.

«Що ти маєш на увазі? — питає Джонсі, злякавшись за Генрі… Але помираюча істота на ліжку не відповідає. Це ще одна карта для крибу, тому Джонсі розігрує іншу, з тих, що має на руках. — Навіщо ти покликав мене сюди?»

Сірий зображує здивування, хоча його обличчя залишається нерухомим.

«Ніхто не хоче помирати на самоті, — каже він. — Я хочу, щоб і зі мною хтось був. Знаю, ми будемо дивитися телевізор».

«Я не хочу…»

«Дуже хочу подивитися одне кіно. Тобі теж сподобається. Воно називається «Співчуття до сірих чоловічків». Боузере, пульт».

Боузер кидає на Джонсі, як йому здається, особливо зловісний погляд і зісковзує з подушки, гнучкий хвіст його видає сухий шурхіт, як змія, що повзе під каменем. На тумбочці лежить пульт дистанційного керування від телевізора, теж порослий грибком. Боузер бере його й повертається до Сірого, несучи пульт у зубах. Сірий відпускає руку Джонсі (дотик його не викликає відрази, і все ж Джонсі відчуває полегшення, коли опиняється на волі), бере пульт, націлює на телевізор і натискає кнопку «Увімкнути». На екрані крізь легкий червонястий пушок на склі проявляється картинка — сарай на задвірках «Діри в стіні». У центрі екрана — якийсь предмет, накритий зеленим брезентом. І ще до того, як двері відчиняються і він бачить самого себе, який заходить у сарай, Джонсі розуміє, що це вже сталося. Головну роль у «Співчутті до сірих чоловічків» виконує Ґері Джонс.

«Здається, ми пропустили титри, — зі свого затишного місця в його мозку каже помираюча істота. — Але кіно тільки-но починається».

Саме цього і боїться Джонсі.