Розділ «Частина друга. Випускний»

Вона зупинилася на нижній сходинці й глянула на натовп, що перетікав до центру містечка. Звірі. Нехай же вони згорять. Нехай вулиці сповняться запахом їхньої жертви. Нехай це місце назвуть раккою, іхаводом, полином.

Раз-два.

І трансформатори на ліхтарних стовпах розцвіли переливчастим фіолетовим світлом, розкидаючи навколо бенгальські іскри. Високовольтні дроти впали на вулицю хрест-навхрест, як висипані з коробки сірники, і дехто побіг, і від цього їм же стало гірше, бо тепер уся вулиця була всипана дротами, і почався сморід, і почалося горіння. Люди закричали й посунули назад, і дехто торкнувся дротів і затупцював у рвучкому електричному танці. Дехто вже простягнувся на землі, а з їхніх халатів і піжам ішов димок.

Керрі розвернулася й пильно подивилася на церкву, з якої щойно вийшла. Важкі двері з грюком зачинилися, ніби на них налетів ураган.

Керрі повернулася в бік дому.

Зі свідчень місіс Кори Сімар, даних під присягою перед Комісією з розслідувань штату Мейн (зі звіту Комісії Вайт), стор. 217—218:

П: Місіс Сімар, Комісія розуміє, що Ви втратили на випускному доньку, і глибоко Вам співчуває. Ми зробимо все можливе, щоб не розтягувати процедуру.

В: Дякую. Звісно, я хочу допомогти, чим зможу.

П: Чи були Ви на Карлін-стріт приблизно о 00 : 12, коли Керіетта Вайт вийшла з Першої Конгрегаціоналістської церкви на тій же вулиці?

В: Так.

П: Чому Ви там були?

В: Мій чоловік мусив на вихідні поїхати до Бостона в справах, а Ронда була на Весняному балі. Я сиділа вдома сама, дивилася телевізор і чекала на неї. Саме дивилася «Кіно у п’ятницю», коли загула міська сирена, але я не пов’язала її з балом. А тоді вибухнуло… Я не знала, що робити. Намагалася дзвонити в поліцію, але в слухавці пищало, що лінія зайнята, вже після третьої цифри. Я… Я… Тоді…

П: Не кваптеся, місіс Сімар. Ми чекатимемо стільки, скільки Вам буде треба.

В: Мені вже майже не тямилося. Вибухнуло вдруге — тепер я знаю, що то була заправка «Амоко», — і я вирішила піти в центр і подивитися, що діється. Небо світилося тією страшною загравою. Тоді в мої двері почала гупати місіс Шайрз.

П: Місіс Жоржетта Шайрз?

В: Так, вони живуть за рогом. Вілов-стріт, 217. Це зовсім недалеко від Карлін-стріт. Вона гупала й гукала: «Коро, ти є? Ти є чи нема?» Я пішла до дверей. Вона була в халаті й човганцях. Було видно, що вона змерзла в ноги. Вона сказала, що вони телефонували до Вестовера, щоб дізнатися, чи там нічого не знають, а там сказали, що школа горить. Я сказала: «Милий Боже, Ронда ж там на дискотеці».

П: І тоді Ви вирішили піти до центру з місіс Шайрз?

В: Ми нічого не вирішували. Просто пішли. Я взулася в якісь човганці — здається, Рондині. На них були такі білі помпончики. Треба було взути свої, але я не подумала. Мабуть, я й зараз не думаю. Нащо я розказую вам про своє взуття?

П: Розповідайте так, як Вам зручніше, місіс Сімар.

В: Д-дякую. Я дала місіс Шайрз якийсь старий жакет, що трапився під руку, і ми пішли.